WWW.KNIGA.LIB-I.RU
БЕСПЛАТНАЯ  ИНТЕРНЕТ  БИБЛИОТЕКА - Онлайн материалы
 

Pages:   || 2 | 3 | 4 |

«Національний музей Тараса Шевченка Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка До 200-ліття Тараса Шевченка МІЖНАРОДНА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ, ...»

-- [ Страница 1 ] --

Національний музей Тараса Шевченка

Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка

До 200-ліття Тараса Шевченка

МІЖНАРОДНА

НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ,

присвячена 85-річчю Літературно-меморіального

будинку-музею Тараса Шевченка

4 листопада 2013 року

Збірник матеріалів

До 200-ліття Тараса Шевченка

Київ – 2013

УДК 069:929](477-25)(06)

ББК 79.0(4Укр-2К)я43

М58

Упорядкування Н.Орлової

Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 85-річчю

М58 Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка. К. :

ТОВ «СІТІПРІНТ», 2013. – 188 с.

ISBN 978-617-7179-08-4 Збірник представляє матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 85-річчю Літературно-меморіального будинкумузею Тараса Шевченка, що відбулася у приміщенні БМШ (м. Київ, пров. Шевченка, 8-а) 4 листопада 2013 року за участі науковців НДІ України, Татарстану, Башкортостану, РФ, шевченківських музеїв.

Учасники конференції обговорювали питання діяльності першого музею Тараса Шевченка у часовому вимірі, художньо-літературної спадщини та науково-громадської діяльності Кобзаря, його феномену в соціокультурному просторі.

Видання адресується літературознавцям, історикам, мистецтвознавцям, культурологам, музейникам і всім, хто цікавиться спадщиною Тараса Шевченка.

Тексти подаються за редакцією авторів.



УДК 069:929](477-25)(06) ББК 79.0(4Укр-2К)я43 © Колектив авторів, 2013 © Національний музей Тараса Шевчена © Літературно-меморіальний будинокISBN 978-617-7179-08-4 музей Тараса Шевченка В ІТА Л Ь НЕ СЛОВ О Шановні колеги!

Щиро вітаю вас із початком роботи Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 85-річчю Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка.

Ваше сьогоднішнє зібрання є важливою подією в історії музею, в українській науці та культурі. Міжнародна конференція зібрала широке коло науковців з України і зарубіжжя, вона сприятиме розвитку шевченкознавства, згуртуванню зусиль у дослідженні актуальних питань теорії і практики музейної справи, стане поштовхом для втілення нових цікавих ідей. Високий фаховий і представницький рівень учасників зібрання сприятиме взаємозбагаченню всіх його учасників.

Конференція відбувається в ювілейні дні. Створений 85 років тому, Будинок-музей Тараса Шевченка став одним зі знакових місць, пов’язаних з постаттю Кобзаря. Музей має давню і славну традицію, його творили подвижники української науки і культури, що усвідомлювали свою відповідальність перед прийдешніми поколіннями у справі збереження безцінних скарбів. Ми з вдячністю згадуємо імена Федора Ернста, Василя Кричевського, Володимира Міяковського, Миколи Біляшівського, Платона Білецького та багатьох інших подвижників музейництва. Завдяки зусиллям багатьох поколінь музейників Будинок-музей Шевченка став одним із провідних центрів культурної спадщини України, де дбайливо зберігаються й примножуються раритети, поєднується минуле й майбутнє. У Шевченковій оселі зібрані безцінні експонати – особисті речі Шевченка, його приладдя для малювання та гравіювання, мистецькі твори, що викликає величезний інтерес у всьому світі.

Нині музей представляє десятки знакових проектів. Наукові співробітники музею виступають на наукових конференціях, готують статті до Шевченківської енциклопедії, коментарі до Повного зібрання творів Шевченка у 12 томах.





До 200-ліття Тараса Шевченка спільно з науковцями Українського інституту національної пам’яті працюють над виданням бібліографічного покажчика «Шевченко-художник:

1839 – 2012 рр.» у 2 томах: у 2013 році вийшов 1-й том видання, у стані підготовки 2-й том, що вийде друком у 2014 році. За участі наукових співробітників Будинку-музею підготовлені до друку альбом «Шевченко-художник» та «Шевченковими шляхами. Київщина». Ведеться робота над виданням «Шевченківський Київ». Співробітниками музею започатковано традиційні «Зустрічі у Шевченка на Козиному болоті»

та започатковано акцію «Ніч у музеї». Приємно, що маємо позитивну динаміка в музейній справі та збільшенні кількості відвідувачів. Не маю сумнівів, що й надалі працівниками будинку робитиметься все можливе, щоб музей і надалі залишався справжнім центром шевченкознавства.

У світовій культурі не так багато постатей, творча реалізація яких була б настільки органічна національній культурі, була не лише її невід’ємною складовою, а й визначила напрями розвитку національної культури на цілі століття. Коли мова заходить про Тараса Шевченка та його вплив на українську культуру, то жодне порівняння не здаться перебільшенням: «батько нації», «національний геній», творець нової модерної нації... Власне, саме Шевченко сформував український національний світ, органічно трансформувати народну творчість у високу культуру, що силою його генія стала рівноправним учасником загальноєвропейського культурного діалогу. Тарас Шевченко настільки височів над своєю добою, що саме його постать стала чи не визначальним формотворчим елементом модерної української нації, яка почала об’єднуватися в новітній історії довкола його імені та його ідей.

Тарас Шевченко залишається духовним провідником нації. Сьогодні ми переживаємо час, коли особливо гостро відчутна його присутність у нашому житті, його думки, художньо-творча спадщина є надзвичайно актуальними для сучасної України. Нинішнє представницьке зібрання стане новим кроком в осягненні феномену Тараса Шевченка, ролі і місця Будинку-музею поета в культурному просторі, сприятиме подальшiй консолiдацiї зусиль у досягненнi цієї мети.

Щиро бажаю вам плідної роботи, конструктивних дискусій, вагомих напрацювань, вдалих пошуків, цікавих знахідок, вирішення проблемних питань, благополуччя і достатку, здоров’я і щастя, непохитної віри в завтрашній день.

Кандидат філологічних наук, генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка Дмитро СТУС Шановні учасники конференції!

Вітаю з початком роботи Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 85-річчю Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка!

Ваша конференція є важливою і необхідною подією на шляху осягнення ФЕНОМЕНУ Тараса Шевченка. Сьогодні ми переживаємо час, коли особливо гостро відчутна його присутність у нашому просторі.

І це не лише тому, що наступний 2014 рік – це рік Тараса Шевченка.

Його образ, думки, художньо-творча спадщина є надзвичайно актуальною для сучасної України в умовах кризових явищ культурної та суспільної ідентичності.

На тлі складних трансформаційних процесів останнього часу образ Тараса Шевченка постає беззаперечно одним з провідних символів в існуючих моделях національної пам’яті.

Ім’я Тараса Шевченка глибоко вкорінене у національну свідомість українського народу. Протягом вже понад півтора століття триває процес конструювання й, без перебільшення, сакралізації його меморіального образу, що зазнавав помітних змін упродовж історичного поступу українського суспільства. Проте беззаперечним лишається факт виключної консенсусності постаті Тараса Шевченка у національній пам’яті українського народу. Визначний українець усіх часів лишається чи не єдиним символом, що не роз’єднує, а об’єднує всю велику українську громаду.

Можливо, саме в цьому й полягає феномен Тараса?

Тарас Шевченко залишається найвизначнішим історичним камертоном української національної ідентичності, духовним провідником нації, що справив вирішальний вплив на формування національного культурного ландшафту та спричинив становлення символічного пантеону образів національної ідентичності.

Водночас слід зазначити, що непростий процес сучасної реконструкції образу Т. Шевченка у відповідності до викликів часу та соціокультурних змін триває. І Літературно-меморіальному будинку-музею Тараса Шевченка у Києві у цьому процесі відведена особлива місія.

Створений 85 років тому, аби стати одним з основних місць пам’яті Шевченка, він залишається таким і наразі.

У виробленні й здійсненні політики національної пам’яті немає дрібниць. Принциповий, предметний аналіз досвіду музею у збереженні та конструюванні пам’яті про Т. Шевченка, відтворенні його образу упродовж цього відрізку часу, позначеного складними суспільнополітичними змінами, потребує подальшого глибинного дослідження.

Напрями творчого пошуку, зазначені вашим представницьким науковим зібранням, виглядають конструктивними, здатними ефективно прислужитися нагальним суспільним потребам, кристалізації й закріпленню сучасного образа Тараса Шевченка в українській колективній пам’яті, що є підґрунтям впевненого поступу нашої держави цивілізаційними шляхами.

Член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор, директор Українського інституту національної пам’яті Валерій СОЛДАТЕНКО 4 листопада 2013 року м. Київ

–  –  –

Президія Української Всесвітньої Координаційної Ради сердечно вітає всіх учасників та організаторів Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 85-річчю Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка в місті Києві, з ювілейною річницею діяльності цього закладу і бажає плідної роботи!

Довголітня подвижницька праця колективу і керівництва Будинку-музею Тараса Шевченка стала важливим фактором у пробудженні та вихованні національно-патріотичної свідомості громадян України та українців у світі.

Наполеглива робота з висвітлення та популяризації творчості нашого Кобзаря, ознайомлення відвідувачів Будинку-музею з маловідомими сторінками його біографії, яку постійно здійснюють працівники Будинку-музею Тараса Шевченка, сприяє зміцненню національного світогляду нашого народу та віри у світле майбутнє незалежної України.

Щиро зичимо Вам здоров’я та творчої наснаги в здійсненні всього запланованого в рік 200-річного ювілею Тараса Григоровича Шевченка!

–  –  –

Вельмишановні організатори та учасники Міжнародної науково-практичної конференції!

Від імені Правління Загальноросійської громадської національнокультурної організації «Український Конгрес Росії» сердечно вітаю Вас з відкриттям конференції та бажаю успішної роботи в дні відзначення 85-річчя Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка!

ЗГНКО «Український Конгрес Росії» з початку цього року вже успішно співпрацює з керівництвом будинку-музею Тараса Шевченка і наші представники високо оцінюють діяльність Надії Іванівни Орлової, яка очолює цей невеликий, але творчий та дружний колектив ентузіастів.

Участь Надії Іванівни в роботі журі Першого Приволзького окружного дитячого конкурсу на краще читання поетичних творів Т.Г. Шевченка у місті Казані на початку березня цього року підняла рівень і прикрасила цей культурно-освітній захід, яким фактично розпочалось відзначення 200-річчя Кобзаря в Росії. Змістовні і цікаві доповіді на Круглому столі «Тарас Шевченко на Уралі та в Поволжі» і «Т.Г. Шевченко – академік імператорської Академії Художеств», який також відбувся у місті Казані, викликала чимало запитань до Надії Іванівни від його учасників, не байдужих до творчості Шеченка-художника і його особистого життя.

Заслуговують на повагу творчі пошуки Н.І. Орлової, яка використовує найменшу можливість більше дізнатись про перебування Тараса Шевченка в містах Нижньому Новгороді, Казані і Москві, встановити взаємовигідні контакти з працівниками музеїв та бібліотек цих міст, розшукати нові, ще маловідомі факти з життя нашого Кобзаря.

Від нашої загальноросійської організації українців і від себе особисто я щиро зичу колективу Будинку-музею Тараса Шевченка великих успіхів у подвижницькій просвітницькій патріотичній роботі серед населення України та гостей Києва, міцного здоров’я, оптимізму і наснаги, радості та щастя кожному з Вас!

–  –  –

Володимир Міяковський – перший директор Будинку-музею Тараса Шевченка у Києві У статті стисло подано матеріал про історію створення Будинкумузею Тараса Шевченка. Вперше розглянуто питання про ключову роль у побудові експозиції першого директора музею Володимира Міяковського.

Ключові слова: Будинок-музей Тараса Шевченка, експозиція, Володимир Міяковський, Василь Кричевський, шевченкознавство, музеєзнавство.

У 1920-і роки, перші роки Радянської України, в Києві працювала генерація дослідників (Ф. Ернст. В. Кричевський, М. Біляшівський, П. Зайцев, В. Міяковський, М. Новицький, О. Новицький, С. Єфремов, М. Грушевський, Б. Навроцький), яка визначала напрямки у розвитку українського архівознавства, історії, мистецтвознавства, музеєзнавства, шевченкознавства і вирізнялася широтою своїх поглядів, занять і об’єктів досліджень.

Володимир Варлаамович Міяковський переїхав із дружиною з Петербурга до Києва у бурхливий 1917 рік. Завдяки своєму товаришеві по університету Павлові Зайцеву, який тоді очолював департамент Міністерства Освіти УНР, розпочав співпрацю з Вадимом Модзолевським: працював інструктором архівно-бібліотечного відділу Головного управління мистецтв і національної культури, був головою Київського губернського архівного управління. Після смерті В. Модзолевського у 1920 році став керівником архівного управління, а згодом директором Київського Центрального Історичного Архіву ім. В. Б. Антоновича.

Володимир Варлаамович був дійсним членом Археографічної комісії та Археологічного комітету ВУ (нині – Національна академія наук АН України), Книгознавчої комісії. Як дійсний член Інституту Т. Шевченка (нині – Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України) завідував Кабінетом біографії Т. Шевченка та рукописним відділом.

За дорученням Дмитра Івановича Багалія (директора Інституту Тараса Шевченка у Харкові) В. Міяковський займався розшуком матеріалів громадських течій 40–60 років ХІХ сторіччя. Згодом при ВУАН була створена спеціальна комісія по вивченню історії громадських рухів, яку очолив Сергій Єфремов. Під його головуванням в Українській Академії Наук В. Міяковський був членом Комісії Новітнього Письменства, взяв участь у виданні Повного зібрання творів Т. Шевченка (під керівництвом С. Єфремова), подав цілий ряд коментарів, зокрема на польські теми. Вийшли лише третій і четвертий томи (листування і щоденник) цього видання [1, с. 1–12].

Дослідник київської архітектури, мистецтвознавець Ф. Ернст уклав реєстр історичних пам’яток Києва, до якого у 1918 році було внесено будинок І. Житницького. За часів гетьманування П. Скоропадського він порушив перед Українською Академією наук питання про збереження будинку як пам’ятки історії та культури.

У 1923 році професор Київського художнього інституту В. Кричевський направив свого учня Ф. Титаренка зробити обміри будинку І. Житницького. Окрім цього, Ф. Титаренко зібрав спогади мешканців і брата колишньої власниці будинку П. Петерсон про перебування тут Тараса Шевченка [2, с. 138].

У 1925 році В. Кричевський виступив із публікацією «Будинок, де жив Т. Г. Шевченко у Київі», у якій дав повний опис будинку й оповів історію про перебування у ньому Тараса Шевченка із художником Михайлом Сажиним та поетом Олександром Афанасьєвим-Чужбинським, при цьому наголосив на необхідності створення меморіальної пам’ятки: «Треба довести його до ладу і зафіксувати, що в будинку жив Шевченко, і варто було б улаштувати будинок Шевченка на «Козиному болоті» з хатою-читальнею, музеєм і т. п.» [2, с. 138].

Його ініціативу підхопили ВУАН та Київська філія Інституту Тараса Шевченка. Як зазначав В. Міяковський: «Широкі урядові зв’язки О. К. Дорошкевича помогли йому легко добитися постанови про передачу занедбаного будинку на Хрещатому завулкові» [3, с. 189].

Відповідно до розпорядження Київського окружкому 1925 року, будинок було звільнено від мешканців і, згідно з рішенням від 4 листопада 1927 року, за сприяння Всеукраїнської Академії наук передано до Київської філії Інституту Тараса Шевченка. У витязі з протоколу засідання президії Київського окружного Виконавчого Комітету ІХ-го скликання від 22 лютого 1927 року зазначалося: «Доручити Окркомгоспові реставрувати будинок № 3 на Хрещатинському завулку, де жив Т. Г. Шевченко, за рахунок кошторису 1926/27 року. Разом з тим доручити Секретаріатові ОВК, в погодженні з Комісією Охорони пам’яток старовини та мистецтва при ВУАН, встановити форму дальшого збереження цього будинку» [4, с. 94].

За проектом та під керівництвом В. Кричевського впродовж 1925– 1927 років проведено ремонт та реставрацію будівлі, розроблено художні проекти експозиції. «Кожна кімната Шевченкового будинку має призначення показати відповідний період поетового життя. Не відступаючи від розподілу кімнати за призначенням, що його ухвалила комісія, я поклав в основу оформлення сучасні принципи організації хатнього будівництва», – писав В. Кричевський [5, с. 67]. Кошти у розмірі 18 тис. крб. були виділені Київським Окружним виконавчим комітетом, міською радою та Народним Комісаріатом Освіти (зокрема Упрнаука) [6, с. VІІІ–ІХ].

Після завершення реставраційних робіт у 1927 році встановлено меморіальну дошку з написом: «В цьому будинкові жив Т. Шевченко 1846 року» [6, с. ХV]. Варто зауважити, що вперше меморіальну дошку було розміщено ще до вказаної реставрації будинку, про що свідчить запис у щоденнику С. Єфремова від 22 березня 1925 року: «Прибивали мармурову дошку на будинкові, де жив Шевченко (на Козинці, чи по теперішньому – на Хрещатицькому переулку, № 8-а)» [7, с. 211– 212]. 4 листопада 1927 року у будинку 8-а на Хрещатицькому провулку (вул. Козиноболоцька, провулок Хрещатицький, провулок Шевченка) було відкрито музей-виставку. Разом із тим велася підготовка до створення Будинку-музею Тараса Шевченка.

Наукове керівництво побудовою експозиції здійснював дійсний член Інституту Тараса Шевченка (його київської філії) В. Міяковський, який став першим директором музею і на той час мав глибокі знання як архівіст, вчений, шевченкознавець. Згодом писав: «Сам я з 1926-го року протягом трьох років керував кабінетом біографії Шевченка.

…В кабінеті біографії підготовлялася так звана канва життя і творчості поета-маляра, розпочате було складання словника Шевченкових знайомих і спеціальна увага була приділена топобіографічним студіям, себто збиранню матеріалів про місця перебування Шевченка, обмежуючись на перші роки самим Києвом. Одним із об’єктів дослідження був і будиночок у центрі Києва на так званому в шевченківські часи Козинці, або Козиному болоті, потім Хрещатинському завулку, а тепер Шевченківському переулкові, де в 1946 році одне літо проживав Шевченко» [3, с. 189].

Володимир Міяковський проводив надзвичайно активну пошукову роботу щодо збору матеріалів, документів, фотографій, репродукцій для розкриття в експозиції музею життєвого і творчого шляху Тараса

Шевченка: дитинство і юність, перебування й оточення у Вільно, Варшаві, Перербурзі, Україні, на засланні. Незмінним порадником у нього був М. М. Новицький, В. Т. Покальчук. [6, с. Х]. Вчений зазначав:

«У Києві тоді ще існували книгарні, що торгували старими книжками і спеціяльні букіністи, в яких можна було знайти навіть «Естетику» Лільбельта, книгу, яку читав на засланні Шевченко, позичаючи її в друзів-поляків. Але мені доводилось розшукувати для фотографування й експозиційні матеріали по архівах, не тільки Києва, але й у Петербурзі» [3, с. 189].

До участі у збиранні матеріалів і побудові експозиції музею Володимир Варлаамович залучав і користувався підтримкою працівників Інституту Тараса Шевченка М. М. Новицького та В. Т. Покальчука, підключалися академік С. О. Єфремов, академік О. П. Новицький, проф. А. І. Степович, проф. В. Г. Кричевський, проф. П. П. Филипович, проф. В. Базилевич, Ф. С. Красицький, лікар І. А. Зубківський.

Незамінним порадником був М. Новицький, який з 1921 року працював у системі Академії наук УРСР, зокрема, в київській філії Інституту Тараса Шевченка, де керував роботою семінару текстології та кабінету біографії Т. Шевченка. Доля вченого складна: був репресований, повернувся до Києва в середині 1940-х років, тимчасовим помешканням для нього став Будинок-музей Тараса Шевченка. Він – автор низки праць: «Арешт Шевченка в 1859 р.» (1924), «Шевченко в процесі 1847 р. і його папери» (1925), «Цитадельна легенда. До історії арешту Шевченка 1847 р.» (1930) та ін. Він уперше опублікував і прокоментував документальні матеріали з архіву «Третього відділу». За участю М. Новицького здійснено текстологічну підготовку близько тридцяти видань творів Т. Шевченка. З 1946 року він брав участь у розробці концепцій експозицій шевченківських музеїв.

О. Новицький був знавцем малярської творчості Шевченка (кн.:

Шевченко як маляр. – Львів-Москва. 1914) і мав значну кількість репродукцій з Шевченкових картин і малюнків та продовжував роботу по підготовці Повного зібрання творів Шевченка за редакцією С. Єфремова (у 1932 році вийшов сигнальний примірник: Т. 8. Малярські твори Т. Г. Шевченка).

Завдячував В. Міяковський працівникам Чернігівського державного музею в особі п. Вайнштейна [6, с. ІХ], де почерпнув значний матеріал для експозиції. У Чернігівському історичному музеї зберігалася колекція шевченкіани з «Музею українських старожитностей В. В. Тарновського». Співпрацював також із завідувачем художнього відділу Всеукраїнського державного музею ім. Т. Г. Шевченка Ф. Ернстом [6, c. ІХ].

Для розкриття теми громадянської діяльності Тараса Шевченка та декабристських рухів в Україні, діяльності кирило-мефодіївців, молодої і старої української громади в Україні та української громади в Петербурзі у пригоді стали архівні матеріали, зібрані і збережені В. Міяковським в Історичному архіві ім. В. Антоновича. Ми завдячумо архівісту-вченому, який не тільки зібрав і зберіг ці скарби, зробив їх доступними широкому загалу через публікації у періодиці (виступив з публікаціями в численних часописах, які виходили в Україні наприкінці десятих і в 20-х роках, як «Літературно-науковий вісник», «Наше минуле», «Книгар», «Україна», збірники Шевченка, «За сто літ», «Бібліологічні вісті», «Голос друку», «Червоний шлях», «Життя і революція», «Мистецтво», «Вільна українська школа», «Архівна справа» тощо). 1920 року видав В. Міяковський окремою книжечкою «Революційні відозви до українського народу». Разом з С. Єфремовим В. Міяковський був редактором двох томів праць «Декабристи на Україні», однак другий том уже вийшов після арешту С. Єфремова і В. Міяковського (за справу СВУ) і тому редактором на ньому позначений Д. Багалій. Останнім виданням В. Міяковського в тому часі був текст і вступна стаття до Шевченкового твору «Москалева криниця»

(обидві редакції) [1, арк. 1–12].

Володимир Варлаамович зазначав: «Завдання меморіального Музею – ілюструвати життя і творчість Т. Шевченка і фіксувати окремі моменти вивчення Шевченкової творчости, а також вшанування його пам’яти» [6, с. ХV].

Музей займав 7 кімнат на першому поверсі і дві на мансарді. В експозиції було представлено теми: Соціальне оточення дитячих та юнацьких років Шевченка; Шевченко в Петербурзі (1832–1845); Шевченко на Україні (1843–1847); Політичний процес 1847 року і заслання; Шевченко на волі (1858–1861); Вивчення Шевченкової творчості; Вшанування Шевченкової пам’яті. На мансарді розміщувалася Шевченкова кімната і майстерня. У коридорах – ілюстрації до творів Шевченка.

Як уже зазначалося, оформлення експозиції робив В. Кричевський (збереглося 7 ескізів художнього оформлення першого музею у колекції БМШ). Працюючи над художнім оформленням музею, він визначив для кожної кімнати свою кольорову гаму, що відповідала певному періоду життя поета. Художник-дизайнер пояснював: «Кімнату перебування на Україні я дав у теплих сонячних оранжевих тонах стін і асиметричному розподілі малюнків і картин. Дерево рам і вітрин – теплого сіруватого тону» [5, с. 67]. У кімнаті слідства над кириломефодіївцями і заслання Шевченка В. Кричевський витримав «казенний штиль пофарбування Миколаївської доби. Жовті стіни й рами та вітрини – чорного кольору. Розташовано малюнки на стінах – як солдат на муштрі: струнко, в ряд» [5, с. 67].

У Будинку-музеї Тараса Шевченка, за визначенням В. Кричевського, «умеблювання витримано відповідно до відтінків стилю кожного десятиріччя Шевченкової доби, щоб у глядача самі собою виникли образи й асоціації, сполучені з відповідними періодами поетового життя» [5, с. 67]. Володимир Варлаамович також відмічав, що за проектами В. Кричевського були виготовлені спеціальні меблі, які відповідали стилю Шевченкової доби [3, с. 67].

До відкриття музею В. Міяковський підготував до друку путівник «Будинок-музей Т. Г. Шевченка», на якому поставив дату: 1928, хоча книжечка вийшла у 1929 році. Відома у двох варіантах і один із них – оформлений В. Кричевським. Завдяки путівникові маємо інформацію не лише про історію створення першого меморіального Будинку-музею Т. Шевченка в Києві, а й цінну інформацію про його тематичну структуру та експонати [6].

У путівник було вписано тематичну структуру й експонати п’яти кімнат. Останні три кімнати були ще не готові. Про це пізніше писав Володимир Варлаамович: «Відкриття його (музею – Н. О.) в тому ж році пройшло при трьох незакінчених кімнатах. Найбільша кімната, де Інститут Шевченка провадив свої ділові засідання, а кабінет біографії Шевченка – свою роботу, – призначалася для показу в портретах і книжках історії вивчення Шевченка, починаючи з перших публікацій матеріялів в «Основі», перших біографів Шевченка Василя Маслова (Маслія), Михайла Чалого та інших. Матеріали тут були експоновані лише частково, а більшість лежала у підготовці. Друга кімната мала відображати смерть і похорон Шевченка …Третя мала бути призначена культові Шевченка» [3, с. 192].

Працюючи над експозицією музею, Володимир Варлаамович уперше зібрав в архівах України і Росії матеріали і підготував до друку збірник документів про похорон Шевченка, який через його арешт у 1929 році не вийшов із друку [1, арк. 9].

Уважно вивчаючи експонати, зібрані й розміщені у кімнатах музею, переконуємося, наскільки серйозно підійшла група науковців, очолювана В. Міяковським, до розкриття світоглядних переконань Шевченка, його творчого росту, того «літературно-громадського оточення, серед якого доводилося працювати Шевченкові» [6, c. Х], значимості постаті поета для сучасників і майбутніх поколінь.

У вступній статті путівника зазначалося: «Музей стане ніби за сворідну школу шевченкознавства» [6, c. Х]. І дійсно, це був перший музей, де був підібраний науковий матеріал про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка. Його перша експозиція була побудова в основному на літографіях, гравюрах, фотографіях, копіях, репродукціях, вирізках із журналів і газет, стала початком формування шевченківської колекції у музеї і основою при створені концепцій та побудові наступних шевченківських музеїв.

Список використаних джерел:

1. БМШ. Лист В. Міяковського від 7 травня 1965 р. Інв. № 767/12, н-д.

2. Кричевський В. Будинок, де жив Т.Г.Шевченко у Київі // Україна. – 1925. – № 4. – С. 136-138.

3. Міяковський В. Недруковане й забуте. Т. І. – Нью Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1984. – 509 с.

4. Т. Г. Шевченко у документах і матеріалах. – К.: Держ. вид-во політ.

літер. УРСР, 1950.

5. Кричевський В. До художнього оформлення будинку Т. Шевченка // Глобус. – 1928. – № 5. – С. 67.

6. Будинок-музей Шевченка у Києві 1928. – К., 1929. – С. 1-ХVІ. – 48 с.

7. Єфремов С. Щоденники 1923-1929. – К.: Газета «Рада», 1997. – 834 с.

Надежда Орлова. Владимир Мияковский – первый директор Дома-музея Тараса Шевченко в Киеве В статье кратко представлены материалы об истории создания Дома-музея Тараса Шевченко. Впервые рассмотрен вопрос о ключевой роли в построении экспозиции первого директора музея Владимира Мияковского.

Ключевые слова: Дом-музей Тараса Шевченко, экспозиция, Владимир Мияковский, Василий Кричевский, шевченковедение, музееведение.

Nadiya Orlova. Volodymyr Miakovsky as the rst director of Taras Shevchenko’s House – Museum in Kyiv The article deals with the history of organization of the Taras Shevchenko’s HouseMuseum in Kyiv. For the rst time the important role of the eminent scientist Volodymyr Miakovsky in the creation of its exposition is presented. He has become an organizer and the rst director of this museum.

Key Words: Taras Shevchenko’s House Museum, exposition, Shevchenko’s studies, museum studies.

–  –  –

РЕПРЕСОВАНІ ШЕВЧЕНКОЗНАВЦІ

Автор статті розглядає питання про піднесення українського культурно-національного руху І пол. ХХ століття по лінії шевченкознавства;

подає матеріали про репресованих шевченкознавців у справах «Спілки визволення України» та «Українського національного центру».

Ключові слова: репресовані шевченкознавці, «Спілка визволення України», «Український національний центр».

Становище українського літературознавства й бібліографії характеризує те, що досі найповніший облік шевченкознавчих студій здійснено у двотомнику «Бібліографія літератури про життя і творчість»

(1963) 1, поява якої викликала публікацію розвідки Богдана Кравціва «Остракізм у шевченкознавчій бібліографії» 2, де він писав: «Прикладом повного безглуздя чи просто кпин з бібліографії можуть бути особливо ж нечисленні радянські «бібліографічні покажчики» праць про Шевченка і його творчість, опубліковані в СРСР протягом останнього чвертьсторіччя з 1939 по 1963 рік. […] Реклямований сьогодні широко в радянській пресі, як досягнення «радянського шевченкознавства», цей бібліографічний показник літератури про життя і творчість Шевченка не може претендувати ні на повність, ні на вичерпність, ні тим більше на якусь науковість чи документальність. Це просто тенденційно й однобоко спрепарована бібліографічна компіляція з виключною метою висвітлення і затвердження «основ марксистсько-ленінського розуміння творчости Шевченка. Цілковита ненауковість і необ’єктивність виявляється найперше вже в самому підборі й укладі зібраного з великим ____________________

Кравців Богдан. Остракізм у шевченкознавчій бібліографії // Сучасність.

1964. Ч. 3 (39); Пор.: Кравців Богдан. Остракізм у шевченкознавчій бібліографії //

Кравців Б. Зібрані твори. Том ІІ. Статті. Нью-Йорк: УВАН, 1980. С. 173-190. Див.:

Відбитка з журн. «Сучасність» (1964. Ч. 3 (39).

Кравців Б. Остракізм у шевченкознавчій бібліографії. Відбитка з журн. «Сучасність». С. 4, 6; Кравців Богдан. Остракізм у шевченкознавчій бібліографії // Сучасність. 1964. Ч. 3 (39); Пор.: Кравців Богдан. Остракізм у шевченкознавчій бібліографії // Кравців Б. Зібрані твори. Том ІІ. Статті. Нью-Йорк: УВАН, 1980.

С. 173–190. Див.: Відбитка з журн. «Сучасність» (1964. Ч. 3 (39).

накладом праці матеріялу» 3. Відтоді минуло півстоліття, але досі повнішого бібліографічного покажчика немає, як немає й бібліографічного огляду шевченкознавчих публікацій еміграції.

Богдан Кравців навів довідки про шевченкознавців, чиї навіть імена з будь-що-будь капітального двотомника 1963 року було вилучено. Це Дмитро Антонович, Любов Арасимович, Леонід Білецький, Павло Богацький, Олександер Бузинний, Іван Брик, Осип Гермайзе, Святослав Гординський, Михайло Грушевський, Зиновій Гуревич, Володимир Державин, Володимир Дорошенко, Дмитро Дорошенко, Сергій Єфремов, Павло Зайцев 4, Богдан Лепкий, Олександер Лотоцький, Григорій Лужницький, Лука Луців, Євген Маланюк, Володимир Міяковський 5, Андрій Ніковський, Євген Юлій Пеленський, Андрій Річицький, Степан Сірополко, Роман Смаль-Стоцький, Степан Смаль-Стоцький, Теоктист Сушицький, Константин Чехович, Микита Шаповал 6.

Кількоро з названих у Кравціва шевченкознавців пройшли у справі «Спілки визволення України», що мала ключове значення в історії України (відбувся 1930 року в тодішній столиці УРСР Харкові). Від усіх інших большевицьких процесів він відрізнявся своїм масштабом і історичною роллю, оскільки у зв’язку з ним репресували близько тисячі представників традиційної, органічної української інтелігенції. Така велика кількість українського етнічного елементу в інших процесах так компактно не проходила. Це порушило всю інфраструктуру нації, ґрунтовно перервало національну традицію й сам зв’язок часів у її існуванні 7.

Головним фіґурантом у справі проходив Віце-Президент УАН академік Сергій Олександрович Єфремов (6/18 Х 1876, с. Пальчик Звенигородського пов. Київ. губ. – 31 ІІІ 1939, Ярославль), один з організатоКравців Б. Остракізм у шевченкознавчій бібліографії. Відбитка з журн.

«Сучасність». С. 4, 6.

Див.: Білокінь С. «Сполучив легкість і літературну вправність викладу із вдумливою аналізою…»: [Про Павла Зайцева.] // Слово і час. 2010. Червень.

№ 6 (594). С. 20–34.

Див.: Білокінь С. Володимир Міяковський, 1888-1972 // Вісті УВАН. Ч. 2.

Нью-Йорк, 2000. С. 201-267.

Кравців Б. Остракізм у шевченкознавчій бібліографії. Відбитка з журн.

«Сучасність». С. 8–11.

Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917– 1941 рр.: Джерелознавче дослідження. Дрогобич: Коло, 2013. С. 573.

рів і чільних діячів вид-ва «Вік» (1896), Всеукр. загальної організації (1897), Укр. демократичної (1904), потім радикальної, після їхнього об’єднання – радикально-демократичної (1905) партій, пізніше – Т-ва укр. поступовців, Союзу укр. автономістів-федералістів (голова), партії соціалістів-федералістів, Братства укр. державності. Автор розвідок «Шевченко й українське письменство» (К., 1914), «Шевченко»

(К., 1914). Редактор збірників «Шевченко та його доба» (т. І–ІІ. К., 1925–1926), третього й четвертого томів академічного видання «Повне зібрання творів Тараса Шевченка» (К., 1927 і 1929) із його ж передмовами. Автор фундаментальної для шевченкознавства праці «Спадщина Кобзаря Дармограя» (Україна. 1925. Кн. 1–2) тощо. Був заарештований 21 липня 1929 року. Помер в ув’язненні.

У процесі «СВУ» проходив член Центральної й Малої Рад, Всеукранскої ради військових депутатів, згодом проф. Київського ІНО Осип Юрійович Гермайзе (Самуїл-Йосиф Генріх; 5 серпня 1892, Київ – 22 вересня 1958). Автор розвідок «Нові непорозуміння з Шевченком»

(Україна. 1925. Кн. 1–2), «П. Куліш і Костомаров як члени Кирило-Методіївського братства» (у зб. «Шевченко та його доба», т 1. К., 1925), «До історії Шевченкового села» («Записки» Київського ІНО. Кн. 1.

1926). Арештували його 27 липня 1929 р. Помер в ув’язненні, де пробув 29 років.

Як один з провідних фіґурантів у процесі «СВУ» проходив літературний критик Андрій Васильович Ніковський (14 жовтня 1885, с. Малий Буялик Херсонської губ. – 1942, Ленінград), один із фундаторів Центральної Ради, товариш голови Центральної Ради, член Малої Ради, міністр закордонних справ Директорії УНР. Написав розвідку «Бібліотека Т. Шевченка» (Книгарь. 1917. Кн. ІІІ), редактор другого видання праці М. Драгоманова «Шевченко, українофіли і соціялізм»

(К., 1914), до якої написав супровідну статтю.

Арештували у справі «СВУ» визначного шевченкознавця, засновника й директора першого в УРСР державного літературно-меморіяльного будинку-музею Тараса Шевченка – Володимира Варлаамовича Міяковського (6/18 липня 1888 року, Ковель – 22 березня 1972, НьюЙорк, США), одного з фундаторів Української вільної академії наук у США. Володимир Міяковський був ув’язнений 21 серпня 1929 року, засланий до Корелії. Під час війни вийшов на еміґрацію.

У справі «СВУ» 18 вересня 1929 року був заарештований також професор Полтавського ІНО Олександр Тихонович Бузинний (1889, Київська губ. – не раніше 1930), автор публікації «Новий рукопис Шевченкової «Хустини» (Червоний шлях. 1927. Кн. 3), засуджений 1930 року.

У «Покажчику видань Шевченкових творів» згаданого вище бібліографа Володимира Дорошенка 8 зафіксовані видання, що були найкапітальнішим внеском акад. С. Єфремова до шевченкознавства. Саме Єфремов у 1927 році розпочав академічне, повне видання його спадщини:

– Повне зібрання творів Тараса Шевченка. Том 4. Щоденні записки (Журнал): Текст. Первісні варіянти. Коментарій. [К.:] ДВУ, 1927.

XL, 789, [1] с. (Українська Академія Наук. Комісія для видавання пам’яток новітнього українського письменства.).

– Повне зібрання творів Тараса Шевченка. Том 3. Листування: Текст.

Коментарій. [К.:] ДВУ, 1927. [К.:] ДВУ, 1929. XXXVI, 1003 с. (Українська Академія Наук. Комісія для видавання пам’яток новітнього українського письменства).

Автори персоналій у коментарях: акад. Андрій Лобода, Володимир Міяковський, Михайло Новицький9, Олекса Новицький, Дмитро Ревуцький, Петро Рулін, Павло Филипович.

Рецензії на видання написали Ієремія Айзеншток, Павло Богацький, Володимир Гадзінський, Олександер Дорошкевич, Петро Єфремов, Павло Зайцев, Кость Копержинський (репресований)10, Петро Кудрявцев, Михайло Марковський, А. Москаленко, Венедикт Мякотин та Юліан Григорович Оксман (репресований).

Доля діячів культури, причетних до першого академічного видання Шевченкових творів, склалась по-різному. Брат Єфремова Петро Олександрович був ув’язнений 9 вересня 1929 року, проходив за тим самим процесом. Кость Копержинський під час чистки академічних установ 1933 року за звинуваченням у саботажі наукової роботи, ____________________

Повне видання творів Тараса Шевченка. Том ХVI. Варшава; Львів, 1939.

С. 225–226, 235–237.

Див.: Білокінь С. Досьє шевченкознавця [Михайла Новицького] // Літ. Україна. 2007. 4 жовтня. № 38 (5226). С. 1, 8; 11 жовтня. № 39 (5227). С. 7, 8.

Копержинський Кость. Українське наукове літературознавство за останні 10 років // Студії з історії України. К.: Науково-дослідча катедри історії України в Київі, 1929. Т. 2. С. XLV–XLVІ.

нацдемівщину та «як вихідець із контрреволюційного табору» знятий з роботи, потім ув’язнений. 5 вересня 1935 року був арештований Павло Филипович. Він опинився на Соловках, 3 листопада 1937 року був розстріляний у Сандормоху. Михайла Михайловича Новицького узяли 26 грудня 1937 року. Відбувши строк, 1942 року він був звільнений, а за місяць мобілізований до т. зв. трудової армії (м. Кизил Молотовської обл.). Повернувся 1946 року. Реабілітований посмертно. Юліан Григорович Оксман у листопаді 1936 був заарештований, звільнений у листопаді 1946 року. Павло Богацький, Павло Іванович Зайцев і Венедикт Мякотин вийшли на еміґрацію. Дмитра Ревуцького совєцькі підпільники вбили у Києві.

––––––––––– 24 травня 1929 року при Київській філії Інституту Т. Шевченка було засновано Комісію малярської творчості Т. Шевченка.

У розпалі перших арештів у справі СВУ, 1 жовтня комісія мала такий склад: голова – акад. Олекса Новицький 11, члени – проф. Федір Ернст, Василь Кричевський-батько та Володимир Міяковський, секретар Аделаїда Артюхова12.

Коли підготовка восьмого тому «Повного зібрання творів» Шевченкових зупинилась, ситуація з ним виглядала так. Усім шевченкознавцям, зрештою, всім українцям було зрозуміло, що справу треба було продовжити, адже навіть у 1930-ті роки проти Шевченка у приципі – большевики не могли виступати прямо. Оскільки С. Єфремов перебував в ув’язненні, очолив справу інший академік, прийнятний владі, – Дмитро Багалій. На жаль, він невдовзі помер – 9 лютого 1932 року.

На цьому етапі до «Повного зібрання творів» Шевченкових було залучено визначного історика мистецтва, співробітника Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка Федора Людвіговича Ернста 13.

Він мав уже за собою досвід ув’язнення. Яко громадянина Німеччини ____________________

Тарахан-Береза Зінаїда. Олекса Новицький – дослідник і популяризатор

творчості Тараса Шевченка // Образотворче мистецтво. 1987. Вересень-жовтень.

№ 5; Бонь Ол. Академік О. П. Новицький і Музей укр. діячів науки та мистецтва // Київська старовина. 1999. XI–XІІ. № 6 (330). С. 123 – 132.

Звіт про науково-дослідчу роботу Київської філії. С. 20.

Див.: Білокінь С. В обороні української спадщини: Історик мистецтва Федір

Ернст. К., 2006. 355 с.

7 серпня 1914 року його було заарештовано вперше. Кілька місяців перед другим арештом він упритул займався Шевченком, внаслідок чого підготував фундаментальну монографію «Шевченко як маляр на тлі його доби». У додатку до листа від 3 лютого 1968 року Ернстова удова Тамара Львівна надіслала мені надзвичайно цінні спогади, що містили дату його другого арешту: «23-го октября 1933-го года утром Ф. Л., как обычно, направился в Издательство Академии, но домой больше не вернулся».

У листі до пушкініста Мстислава Александровича Цявловського від 26 серпня 1939 року з Уфи Ф. Ернст розповів: «Прилагаю при сем краткий конспект моей работы о Шевченко-художнике. Работа эта была мне заказана в 1932 г. для академического (ВУАН) издания произведений Шевченко тогдашним редактором издания, акад. Д. И. Багалеем, после того, как работа на ту же тему акад. А. П. Новицкого была во всех инстанциях забракована».

До Ернста звернулись як до знаного фахівця-шевченкознавця, який чудово знав мистецьке життя України Шевченкової епохи (1927 року влаштував виставку «Тарас Шевченко на тлі його доби»), нарешті, як до члена заснованої напередодні єфремовського арешту Комісії малярської творчості Т. Шевченка. Оскільки довелось шукати нового автора, Ернст надавався для цього якнайкраще. Міяковський перебував уже в ув’язненні. Що ж до Ернста, то він над дослідженням Шевченкової мистецької спадщини уже працював і до шевченківської теми звертався не раз. Відтак вдалися до Ернста. Десь так за рік вчений написав монографію «Шевченко як маляр на тлі його доби» (9 арк.), що лише тепер готується до друку. На щастя, рукопис зберігся. Всі ці роки він пролежав в архіві, й матеріали цієї праці залюбки використовували мистецтвознавці у своїх роботах.

Дослідження «Шевченко як маляр на тлі доби» висунуло Федора Ернста в ряд найвизначніших шевченкознавців. Знавець епохи, музейник, він створив чудову, справді капітальну працю, у якій підсумував набутки всіх своїх попередників. У своєму щоденнику він зробив два записи про хід роботи. 25 березня 1933 року: «Здав до ЛіМ’у [видавництво «Література і мистецтво»] роботу про Шевченка як маляра (10 арк.)». І 14 липня, себто за кілька тижнів до арешту: «Одержав від в[идавницт]ва ЛіМ рукопис «Шевченка» після рецензії Шабльовського й перегляду Кирилюка».

Готуючи свою працю, Ернст не розумів, що вона була приречена.

Свою книжку він написав, коли село вимирало від голодомору, й начальство часом проговорювалося. 17 червня 1933 року Президія ВУАН прийняла ухвалу: «На виконання постанови НКО УСРР про ліквідацію Комісії для видання творів Т. Г. Шевченка (!) вирішили завершити цю роботу протягом 10 днів». Боротьба проти України тривала.

У цитованому вище листі до М. А. Цявловського Ернст розставив для нас усі крапки над «і»: « […] моя работа была принята к напечатанию осенью 1933 г. в предполагавшемся академическом издании Шевченко Наркомпроса УССР». Мріючи в Уфі видати цю працю наприкінці 30-х років й розраховуючи на підтримку свого адресата, вчений міркував: «Не знаю, следует ли обо всем этом упоминать теперешним издателям».

Після смерті Дмитра Багалія справа з академічним виданням вийшла на новий виток. Висвітлюю його за двома джерелами. Перше – це нотатка «Академічне видання творів Т. Г. Шевченка», що з’явилась у журналі «Червоний шлях» влітку 1933 року. Друге джерело – «Проспект академічного видання «Творів Тараса Шевченка» Михайла Новицького.

Нова концепція нещасного видання належить, правдоподібно, Михайлові Новицькому. Його підпис стоїть під «Проспектом». Можна назвати й дату – 1933 рік. Цю дату написав Новицький своєю рукою. Що означає його уточнення – 18 вересня, – дата копії чи щось інше, – поки що говорити рано. Так чи сяк, це момент, коли до Ернстового арешту (23 жовтня) лишався місяць і лишався ще якийсь час до арешту самого Михайла Новицького.

Одержавши цей проект, мабуть, на еміґрації від першої дружини Новицького Лариси Павлівни й публікуючи його у нью-йоркському УВАН’івському щорічнику, його проаналізував В.

Міяковський. Він писав: «Отже, перед Інститутом Шевченка постала проблема дати нове академічне видання творів поета. За цю справу взявся заступник народного комісара освіти А. Хвиля, а все видання мало здійснитися під загальною редакцією наркома В. Затонського. Звичайно, ні Затонський, ні Хвиля, ні тодішні співробітники Інституту Шевченка (обізнаний в таких справах член Інституту Шевченка Ієремія Айзеншток працював під той час вже в Ленінграді) не могли забезпечити науковий бік видання: канонічні тексти і академічний коментар. Тому для найвідповідальнішої роботи запрошений був єдиний на совєтській Україні фахівець – науковий співробітник Академії наук, відомий шевченкознавець Михайло Новицький». Думається, роль Мих.Новицького тут явно перебільшено. Він не був «єдиний на совєтській Україні фахівець». Був іще, скажімо, той самий Ернст, – хто міг знати, що за місяць його посадять?

Справу видання взяв на себе Наркомос «за проводом ЦК КП (б)У», який очистив «Інститут Т. Г. Шевченка від буржуазно-націоналістичних елементів». Останнім закидали, «що не в їхніх інтересах було видати докладно опрацьовані, в академічному виданні зібрані, всі твори великого поета-революціонера». Очевидно, маються на увазі такі ситуації, як роздмухана історія з Башиловим і де Бальменом: 7 лютого 1930 року Президія ВУАН прийняла спеціальне рішення: «Ухвалили розшукати рукопис «Кобзаря» з ілюстраціями М. С. Башилова й Я. П. де Бальмена, що залишився в кабінеті С. О. Єфремова, і передати його на виставку, яка відкриється у Всеукраїнському історичному музеї ім. Т. Г. Шевченка під час проведення Шевченківських днів».

Тепер ми розуміємо, що мотив ніби захованих «в шухлядах українських націоналістів» Шевченкових рукописів, котрий відтоді настирливо мусуватиме большевицький офіціоз, був звичайнісіньким блефом. Роботою вчених «бригад» мав керувати Шабліовський, «загальне редагування» покладалось на В. Затонського, А. Хвилю й І. Кулика.

Працювати повинні були В[олодимир] Коряк, М[ихайло] Новицький, З[иновій] Гуревич, Г. Каганович, [Кость] Довгань, Єрохін, Йосипчук, [Микола] Бурачек, М[ихайло] Доленго, П[етро] Колесник, А[натолій] Шиян, Радлов, [Антон] Козаченко, Ф[едір] Ернст, О[лександр] Ведмицький, [Наталя] Мірза-Авак’янц, Є[вген] Кирилюк, М[икола] Сайко.

27 травня 1934 року 28-річного Євгена Шабліовського було обрано членом-кореспондентом АН УРСР. Його було призначено директором Інституту літератури. Мабуть, саме в короткий час його директорування були написані п’ять записок Шабліовського до Мих. Мих. Новицького, які 1953 року опублікував на еміґрації Міяковський, наприклад:

«М. М. Прошу Вас зараз же зайти до мене в справі текстологічних приміток. Е. Ш. ».

1935 роком позначено перший том «Повного зібрання творів», виданий за редакцією Затонського, Хвилі та Шабліовського (Поезії). До книжки було видано два проспекти – на 8 сторінок і на одну.

В короткому говорилось: «Вперше повністю буде опублікована величезна спадщина цього могутнього поета-революціонера, очищена від поліцейсько-цензурних спотворень та найрізноманітніших перекручень і фальсифікацій з боку українських націоналістів. Найважливіші рукописи, що протягом десятиліть заховані були в жандармських сховищах та поліцейських архівах, в шухлядах українських націоналістів (над ними працювали невдовзі ув’язнені вчені. – С. Б.), будуть подані тепер нашому радянському читачеві в їх справжньому вигляді». Величезну передмову до цього тому написав Хвиля. Підписано книжку до друку за два заходи – 18 лютого і 6 березня 1935 року. Друкувалась вона тиражем 15 тис. примірників у книжковій фабриці Партвидаву ЦК КП (б)У на Сінному майдані, 14 (технічний директор О. П. Сліпенький). 14 листопада 1935 року Шабліовського арештували.

Другий том (теж поезії) за редакцією Затонського та Хвилі з’явився 1937 року тиражем так само 15 000 прим. Підписаний до друку також у два прийоми: 10 жовтня – 17 грудня 1936 року. За кілька місяців їх обох – Затонського і Хвилю – розстріляли. Видання зупинилося знову.

Перебуваючи в Алма-Аті, 1 червня 1938 року Ернст згадував свою монографію в листі до пушкіністки Т. Г. Цявловської: «История с quasi-шевченковской зарисовкой Пушкина в гробу меня очень рассмешила. Я читал об этом «открытии» еще в газетах и сразу усумнился.

Там ведь нет сейчас ни одного знающего человека. У меня же – увы – лежит законченная монография о Шевченко-художнике, листов на 15, приготовленная к печати к осени 1933 г., всеми инстанциями одобренная, для предполагавшегося и уже начатого академического издания.

Я писал ее, когда оригиналы еще были разбросаны между Киевом, Черниговым, Харьковом и др. местами. Сейчас над ними работать, конечно, неизмеримо легче – но очевидно некому».

За кілька тижнів, як почалась війна, – 16 липня 1941 року в Уфі – Ернста було ув’язнено. Цього разу востаннє. 28 жовтня 1942 року його розстріляли. Україна, як писав Довженко, була в огні.

1951 року ювілейне шевченківське видання почалось заново – тиражем 10 тисяч примірників. Редакційну колегію складали Білецький, Копиця, Корнійчук, Маслов, Попов, Рильський і Тичина. Учасники щойно погромленого перед тим «Нарису» офіційним Шевченком реабілітовувались. Перші два томи нового видання вийшли як «Друге, доповнене і виправлене видання».

Шевченкова малярська спадщина зайняла VII–X томи. Окремі томи редагували Борис Бутник-Сіверський, Яків Затенацький і Глафіра Паламарчук.

Про Сергія Єфремова, Володимира Міяковського, Олексія та Михайла Новицьких, Федора Ернста, зрештою, про Павла Зайцева в цьому виданні жодної згадки не було.

––––––––––––– У справі «Український національний центр» був ув’язнений визначний шевченкознавець, найбільший український історик Михайло Сергійович Грушевський (29/17 вересня 1866, м. Холм – 24 листопада 1934, м. Кисловодськ), організатор української науки, літературознавець, письменник, політичний, громадський і державний діяч. Дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1890), Наукового товариства ім. Шевченка (1893), член українсько-руського педагогічного товариства у Львові (1894), член-кореспондент Краківської Академії наук (1895), член Археографічної комісії Московського археологічного товариства (1900), Одеського товариства історії та старожитностей (1901), дійсний член Чеської Академії наук (1914), Всеукраїнської Академії наук (ВУАН, 1923) та АН СРСР (1929). З ініціативи Яр. Дашкевича в українській історіографії наприкінці т. зв. перебудови (грудень

1988) було офіційно визнано, що Грушевський найбільший український історик. Шевченкова особа й творчість проходить через усю біографію Грушевського. В іменних покажчиках кожного тому його 50-томника Шевченкове ім’я представлено дуже поважно.

Визначаючи відношення Михайла Сергійовича Грушевського до найбільшого українця Тараса Шевченка, підкреслю, що Тарас Шевченко мав також прізвище Грушівський, але питання про спорідненість найбільшого українського історика з найбільшим українцем-поетом ще вимагає спеціального вивчення. Як відомо, сам вчений уже цікавився цією проблемою14. Його батько – директор народних училищ Терської області Сергій Федорович Грушевський (7 жовтня 1830, Чигирин – 27 січня 1901, Владикавказ). Твори з «Кобзаря» запам’ятались Грушевському в дитинстві в усній передачі від його батька. Процитую ____________________

Грушевський М. Дрібничка до ґенеальоґії Шевченка // Грушевський М. Твоstrong>

ри у 50 томах. Т. 5. С. 152.

його «Спомини»: «Батько згадував, що бачив Шевченка, але, очевидно, ся стріча тоді не зробила на нього особливого враження. [… Він] декламував […] кілька уривків з “Катерини” й “Гайдамаків”».

Майбутній історик закінчив Першу Тифліську класичну гімназію (1886), серед персоналу якого був кирило-мефодієвець М. Гулак, якого Грушевський пам’ятав особисто, хоч сам був тоді надто малий: «Я говорю се, розуміється, про згаданого вже вище Миколу Івановича Гулака, одного з найблагородніших кирило-мефодіївців, що замість творів свого духу лишив українському громадянству взірець моральної гідності, благородної резиґнації і витривалості. Але сей образ, котрий чарує нас тепер в актах кирило-мефодіївського процесу, зоставсь невідомим ширшому українському громадянству свого часу, запечатаний сімома печатьми жандармського ділопроізводства. Він блиснув перед нашою суспільністю тоді, коли ім’я покійника давно стало порожнім звуком».

До своєї книгозбірні під час мандрівки 1882 вчений придбав збірку статей про Шевченка, видану Піскуновим, про що написав у «Споминах».

Перша публікація Грушевського, оповідання «Бех-аль-Джугур»15, з’явилась за підтримки Івана Нечуя-Левицького, у листах до якого Грушевський згадує Шевченка з постійним пієтизмом. Він закінчив історичне відділення історико-філологічного університету Св. Володимира (1890). Під керівництвом В. Антоновича написав реферат «Южно-русские господарские замки в половине XVI века» (1890) та монографію «История Киевской земли от смерти Ярослава XIV века» (1890), за яку одержав золоту медаль. Захистив магістерську дисертацію «Барское староство» (1894). За рекомендацією В. Антоновича був призначений на посаду ординарного професора кафедри всесвітньої історії з окремим узагальненням Східної Європи Львівського університету.

Переїхавши 20 вересня 1894 року до Львова, вчений очолив Історико-філософську секцію Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ), редакцію «Записок» НТШ (1895–1913), очолив Археографічну комісію НТШ (1896–1913) та саме НТШ (1897–1913). Уже в першому томі «Записок» НТШ (Т. V, кн. І), який він упорядковував після Ол. Барвінського, друкувався нарис Ол. Кониського «Тарас Шевченко в арешті».

Друкування праці Кониського було однією з провідних тем їхнього листування, а також пізнішої статті Грушевського про Кониського.

____________________

Діло. 1885. Ч. 66–68.

У переробленому й доповненому вигляді біографічні нариси були об’єднані у працю «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя. Т. 1–2» (Львів, 1898–1901). Один з нарисів «Проба улаштування хронології до творів Тараса Шевченка» (ЗНТШ. Т. VІІІ. 1895) Кониський у свою чергу присвятив Грушевському.

У Львові на всю широчінь розгорнулись організаційні таланти вченого. Він реорганізував товариство в неформалізовану Українську Академію наук, де було створено музей та бібліотеку з широкою Шевченкіаною. Долаючи амбіції власні та своїх колег, мобілізував до роботи в НТШ видатних вчених тодішньої доби – І. Франка, разом з яким заснував і редагував «Літературно-науковий вістник» (Львів, 1898–1905;

Київ, 1905–1907), В. Гнатюка та ін. Підказав Франкові паралель між Шевченковою «Наймичкою» та твором Пушкіна «Под вечер осенью ненастной…», яку провів М. Петров, – відтак цю згадку було введено до Франкової габілітаційної лекції16.

Викладаючи, Михайло Сергійович створив свою львівську історичну школу (В. Герасимчук, І. Джиджора, М. Кордуба, І. Кревецький, І. Крип’якевич, Ом. Терлецький, С. Томашівський). Заснував серії «Жерела до історії України-Руси» (1895), «Розвідки і матеріали до історії України-Руси» (1896), «Матеріяли до історії суспільних і економічних відносин Західної України» (1905), «Пам’ятки українсько-руської мови і літератури» (1910). Створив інфраструктуру для видання й розповсюдження щоденної газети «Рада» (1906). Після місячника «Киевская старина» розпочав наукові видання п. н. «Україна»

(1914, 1924–193017), де друкувалась важлива Шевченкіана, наприклад, статті Ол. Грушевського «З настроїв і думок Кирило-Мефодіївців»

(1914. Кн. 1) та «Шевченківська література за останні роки» (1917.

Кн. 1–2), М. Марковського «Російські і українські твори Шевченка в їх порівнянні» (1918. Кн. 1–2), Б. Варнеке «Композиція «Назара Стодолі»

____________________

Див. лист Грушевського до І.Франка від 29 березня 1895 р.

Під назвою «Україна» 1907 року спершу виходило пряме продовження «Киевской старины» (1882–1906). 1932 року, себто ще за життя М. Грушевського, але за його відсутності в Києві під тією назвою та фірмою, що й Грушевський, большевики видали у двох номерах три книжки протилежного за ідеологією та напрямком журналу. Виходить, по суті, «Україна» – це не один науковий журнал, а три, тому зводити їхній покажчик змісту в одну книжку, як це зробили в Інституті української археографії (1993), було недоцільно.

Шевченка» (1929. Кн. 37), «З ідеології Кирило-Мефодіївців – записка Василя Білозерського» (1914. Кн. 1) та ін. У листі до С. Єфремова від 18 червня 1914 року Грушевський просив його подати рецензії на твори Шевченка до ІІІ книжки «України», де було прорецензовано й інші ювілейні видання.

Оселившись у Львові і не знайшовши відповідних відомостей у пресі, Грушевський питав І. Нечуя-Левицького (27/15 березня 1886), чи відзначалися Шевченкові роковини. Їхня традиція була для нього важливою. Він надрукував кілька шевченкознавчих студій – «Дрібничка до ґенеальоґії Шевченка»18, «Улиця Шевченка у Львові»19 та «Варіянти до «Богданової могили» Шевченка20.

Багато років життя він присвятив підготовці своєї найголовнішої праці – «Історії України-Руси». 1898 року у Львові вийшов у світ її перший том, першу книжку останнього 10-го тому (доля другої книжки невідома) надруковано в Києві 1936-го, вже по його смерті. Встиг звести докупи ґрунтовний аналіз усіх приступних йому джерел, що стосувались подій від найдавніших часів до 1658 року. Для цього мобілізував молодих істориків для систематичної археографічної роботи у сховищах Варшави, Кракова, Москви, Києва, Харкова. Визначив зміст українського історичного процесу на українській етнографічній території, що в українській історіографії став канонічним. Пізніше до цього додалась історія українського зарубіжжя. У «Сборнике статей по славяноведению» (Спб., 1904) вчений опублікував програмну статтю «Звичайна схема руської історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства», у якій вперше сформулював концепцію самостійного історичного розвитку українства.

Систематичне рецензування українознавчих досліджень на сторінках «Записок» НТШ, яке налагодив Грушевський, доповнило формування української історіографії. Звинувачений з боку групи колег в автократизмі та непотизмі тощо (анонімний автор відповідної брошури, – як стверджує визначний гуманітарій Є. Пшеничний, – С. Томашівський), вчений залишив керівництво НТШ і припинив редаґувати його видання, від чого загальний рівень товариства серйозно понизився. Паралельно Грушевський ____________________

–  –  –

вийшов з Української національно-демократичної партії, одним із засновників якої (1899) він був, орієнтуючись на засади конституційного парламентаризму й автономії України. Можливо, саме втративши академічну базу НТШ та політичну партійну базу, Грушевський переорієнтувався на закулісну політичну діяльність, вступивши до масонерії.

Порядком просвітницької роботи видав кілька популярних курсів історії України-Руси, як він називав свою батьківщину. Це різні твори, орієнтовані на зовсім різну аудиторію. Російською мовою перше надруковано «Очерки истории украинского народа» (Спб., 1904 й дальші перевидання). Дійшовши до харківської літературної школи і її заслуг, Грушевський відзначив: «Но более широкой национальной украинской идеи здесь еще нет […]. Появление между украинскими писателями с конца тридцатых годов такого первостепенного дарования, как Тарас Шевченко (первое издание его «Кобзаря» вышло в 1840 г.), завершает образование украинской народной литературы. Для украинского возрождение такое быстрое – в сорок лет спустя после первых серьезных шагов возрождения народной литературы – появление гениального поэта было большим счастьем. […] В украинскую литературу Шевченко внес новое содержание, целый ряд новых мотивов. Укажу только наиболее выдающиеся стороны – обращение к прошлому, невиданное пред тем одушевление народными войнами XVІI–XVІІI вв.

и казачеством, в идеализации которого, согласно народной традиции, он отыскивает мотивы, созвучные его идеалам общественной справедливости, свободы и независимости; протест против крепостного права, вытекающий из тех же идеалов, и по силе и напряжению не имеет ничего равного ему; такой же протест против политического гнета и всякого посягательства на свободу и достоинство человеческой личности»21. Останній розділ другого видання вийшов окремою брошурою «Украинство в России, его запросы и нужды» (Спб., 1906).

Туди перейшло й те місце, що стосувалось Шевченка: «Пущенное в широкий оборот представление о врожденной неспособности украинского племени к организации стоит в резком противоречии с фактами истории, что же касается дарований, то о народности, давшей ____________________

Грушевский М. Очерки истории украинского народа» Изд. 2, доп. Спб., 1906.

С. 412–414.

Гоголя, Шевченко и бесконечный ряд более или менее ярких талантов в разных сферах культуры, не может быть никаких сомнений»22.

Українська версія популярного курсу формувала суспільну свідомість нації. Цей твір складав зовсім інший текст і мав навіть інакшу структуру. Спершу це було коротке видання «Про старі часи на Україні»

(весна 1907). З причин механічних у різних примірниках різне навіть закінчення: обіцянка більшої ілюстрованої історії або є, або її немає.

Невдовзі з’явилась «Ілюстрована історія України» (Л.; К.: друкарня «С. В. Кульженка», 1911). Почавши з сьомої тисячі тиражу (передмова датувалася лютим 1912), книжка виходила в переробленому вигляді.

Особливо було поширено останній розділ. 17-у тисячу розпочато друкуванням у травні 1917, передмову датовано 18 серпня 1917. Тут перші 29 аркушів (С. 9–472) друковано із стереотипу, натомість останні роки (1912–1917) було поширено й дороблено.

Грушевський не вдавався подібно до істориків нашої доби до порожнього за змістом псевдонаукового сленґу. Вчений орієнтувався на мисленний і стилістичний рівень тодішнього українського громадянства. Попри вміння висловлюватись зовсім просто, авторова думка від того не втрачає точності, тож його текст можна легко переформулювати у багато докладнішому викладі.

У першому виданні (включно з шостою тисячею тиражу за 1912), приділяючи більшу увагу періодам української державності, Михайло Сергійович розглядав історичний рух українства, відсуваючи на другий план польські чи російські державні масиви. Відтак після упадку козаччини і українського життя (від скасування гетьманства через коліївщину і руйнування Січі) перехід до державності початку ХХ ст. він визначив як українське відродження. Виділивши перші українські гуртки і Кирило-мефодіївське братство, у центр тодішнього українського історичного процесу він поставив саме загальноісторичну місію Шевченка, що лишалось для нього беззастережною, навіть якщо він ухилявся від теми про Шевченкову сакральну роль.

Після лютневої революції 1917 Грушевський сформулював свою історичну шевченкознавчу концепцію, оглядаючись на попередній історичний шлях і майбутні перспективи:

«Шевченко ще в своїх молодечих віршах перший з українських поетів звернувся до козацької та гайдамацької минувшини, шануючи в ній бо

<

Там само. С. 472.

ротьбу за волю й право народнє, згідно з тими переказами, які чув змалечку наоколо себе. Тепер з поручення київської археоґрафічної комісії він їздив по Україні, зарисовуючи старі українські пам’ятки, й вони з новою силою будили в його душі пам’ять українського минулого. З-поза блеску гетьманських клейнотів, з-поза війн і чвар вставав перед ним дійсний герой української історії: сірий нарід, що повставав на те, аби зробити своєю ту землю, на котрій працював, і бути господарем своєї праці і свого жит[т]я. З небувалою ні перед тим, ні потім силою Шевченко в своїх поезіях сього (1845) року виступав против неправди і неволі, яка запанувала на Україні, і лукавим нащадкам пригадував забуту правду української історії: Схаменіться, будьте люде […]»23.

Популярний курс української історії з’являвся також у перекладах болгарською, чеською, німецькою, французькою та англійською мовами, але їхню генеалогію історіографи у плані текстологічному ще не студіювали.

У зв’язку з революційними подіями в Росії Грушевський надрукував кілька програмних статей «Українство і питання дня в Росії» (ЛНВ.

1905. Квітень), «Конституційне питання і українство в Росії» (ЛНВ.

1905. Червень). З початком державного розруху року 1905 переніс свою наукову й організаційну діяльність до Києва. За моделлю НТШ заснував Українське наукове товариство (УНТ), головою якого був обраний 30 квітня 1907 року. Став редактором «Записок» УНТ.

Серед праць цього часу – шевченкознавчі «Портрет Шевченка роботи Ф. Красицького»24, «Шевченків день»25, «Пам’ятник Шевченку»26, «В сорок восьмі роковини Шевченка»27, «Памятник Шевченку»28, «Свято єднання [Шевченкове свято]»29, «Шевченко і українська минувшина»30, «В справі ювилейних видань, присвячених Шевченкові й його добі» 31; «Шевченкове столітє»32.

____________________

–  –  –

Разом з Федором Вовком, Агатангелом Кримським, Алексеєм Шахматовим та ін. він редаґував видання М. Славінського систематичної української енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (вийшло два томи; твори Г. «Развитие украинских изучений»

та «История украинского народа» із згадками про Шевченка увійшли до першого, 1914). В одному з дальших томів, що вже не з’явилися внаслідок Першої світової війни, мала вийти спеціальна Шевченкові присвячена праця Федора Матушевського (досі зберігається у рукопису).

11 грудня 1914 року у зв’язку з подіями Першої світової війни Грушевський був заарештований у Києві й відправлений до Симбірська, переведений до Казані, а у вересні 1916 переїхав до Москви. У ці роки з’являлися праці, які він підготував давніше. З ініціативи Д. Г. Бібікова 1847 року було зібрано копію актів кирило-мефодіївського слідства, що зникла з київських архівів після 191533. У «Збірнику пам’яти Тараса Шевченка» (К., 1915 і окремо) вчений вперше видав з неї зізнання кирило-мефодіївців п. н. «Матеріяли до історії Кирило-Мефодіївського брацтва». Допит Шевченка було передруковано з журналу «Былое»

(1906. Кн. 8). Стаття «Великі роковини» з’явилась у «Збірнику пам’яті Т. Шевченка» (К., 1915). 1917 рік вчений розпочав статтею «В сімдесяті роковини Кирило-Методіївського братства»34. У останньому з листів Грушевського до Сергія Єфремова (11 березня/26 лютого 1917) історик радів, що той узявся відгукнутись на це видання.

Після повалення самодержавства й утворення Української Центральної Ради Грушевський був заочно обраний її головою, формально одностайно обраний на Всеукраїнському національному конгресі 26/13 березня 1917 року. Ставши неформально президентом України та ідеологом української державності, поступово провів українське громадянство від вимог національно-територіальної автономії до вимог української незалежності.

Як видно зі «Споминів» Грушевського, старі українофіли, крім загальногромадянської, мали свою хронологію. Для них щоразу спеціальне значення мали саме Шевченкові роковини. Оскільки ж вони справді здебільшого пов’язувалися з давнішими чи пізнішими подіями, від них можна було рахувати ті чи інші важливі події українського ____________________

–  –  –

громадського життя, що без них губилися без дати. Наприклад, Грушевський з приємністю оповів про київську маніфестацію 1917 року:

«Я йшов в громаді депутатів Центр [альної] ради, клубу жіноцтва; Ів.

Ів. Щітківський, голова міського комітету будови пам’ятника Шевченка, виготовив гарну корогву з портретом Шевченка, і ми йшли при ній:

на переді пані Понятенкова [дружина Прокопа Понятенка] – тепер покійниця – з Кулюнею несли гарну жовто-блакитну корогву».

Про громадську роль Шевченкового культу дуже важливе значення мають свідчення голови Центральної Ради: «На вечірнім засіданні, що було присвячене дебатам з приводу рефератів, пізніше селянство справило величну маніфестацію. Того дня в педагог [ічнім] музеї відбувала свій установчий з’їзд «Селянська спілка»; звідти селянство прийшло всім збором, несучи прапор з портретом Шевченка, що переховувався для того часу в педагогічнім музеї, і принесли його до зали зібрання як свій прапор. Збори встали, проспівали Шевченків «Заповіт», що від того часу став немов гімном Центральної ради і співався на його засіданні, на мій погляд, навіть занадто часто, надаючи пізнішому нашому парламентові деякий посмак «співочого товариства». Але в початках се не відчувалось. Прапор же Шевченків, треба сказати, мав ще потім дальшу свою історію, коли селянські депутати України, вибрані на «Всероссийский крестьянский съезд», забрали його з собою з Кива, і там, в тодішнім Петрограді, промарширували з ним процесією з Николаєвського вокзалу через усе місто до будинку з’їзду з співом шевченківського «Заповіту» і на смерть вразили російських централістів (що тим крестьянським з’їздом хотіли зашахувати «сепаратистичні рухи» – Центральної ради в першу голову)».

Починаючи з державного перевороту П. Скоропадського 29 квітня 1918 року, Грушевський перейшов на нелегальне становище, після чого виїхав до Праги, потім – Відня. Надрукував статтю «Шевченко як проповідник соціяльної революції» (Борітеся – поборете. 1920. Вересень.

№ 1). Відновив загиблий рукопис «Історії української літератури» і видав її п’ять томів (1923–26). Місцезнаходження шостого невідоме.

Розраховуючи на те, що в умовах тоталітарної держави колишній Президент України розгорнути політичної діяльності не зміг би, 2 листопада 1923 року Політбюро ЦК КП (б)У прийняло ухвалу про дозвіл Грушевському повернутися в УСРР. 31 грудня на спільному зібранні УАН його було обрано академіком. 7 березня 1924 року він переїхав з Відня до Києва, де розгорнув колосальну наукову діяльність. Створив систему історичних установ УАН, зокрема науково-дослідчу катедру історії України, на її базі виховав свою другу, київську історичну школу (О. Баранович, К. Грушевська, М. Ткаченко, С. Шамрай, В. Юркевич). Заснував і редаґував мережу наукових видань – «За сто літ», «Студії з історії України», порайонні збірники, «Україна». Надрукував статті «В шістдесят четверті Шевченківські роковини»35 та «Шевченкові роковини» 36.

12 січня 1929 року із санкції Політбюро ЦК ВКП (б), тобто Сталіна, загальні збори АН СРСР обрали Грушевського своїм дійсним членом.

7 березня 1931 року його було примушено переїхати до Москви, де 23 березня заарештовано. Мав очолити сконструйований у ҐПУ «Укранський національний центр». Більшість учнів та співробітників великого українця було ув’язнено, академічні структури ліквідовано, а періодичні й серійні видання заборонено. Восени 1934 року він виїхав з дружиною та дочкою до Кисловодська, де в лікарні після операції помер. Похований на Байковому кладовищі в Києві. На похороні виступав тодішній нарком освіти В. Затонський, автор «антискрипниківського» правопису.

––––––––––––– У дальші роки терор проти української культури тривав, тож перелік репресованих шевченкознавців продовжувався.

У цьому списку не можна обійти члена Центральної й Малої Ради, члена Всеукраїнської ради робітничих депутатів Андрія Річицького (1893 – після 27 березня 1934), публіциста, автора книжки «Тарас Шевченко в світлі епохи» (Берлін, 1923 і ДВУ, 1925). Визнаний одним з керівників Української військової організації («УВО»), на підставі чого був приречений до смертної кари37.

____________________

–  –  –

Народна воля. Скрентон, 1926. Ч. 26.

Чапленко Василь. Чий злочин? // Пороги. Буенос-Айрес, 1952. Січень–лютий. №№ 28–29. С. 6–11; Березень-квітень. №№ 30–31. С. 9–13; Травень–червень.

№№ 32–33. С. 11–18; Верстюк Владислав Федорович (нар. 3 VІІІ 1949, смт. Гостомель Ірпінської міськради Київ. обл.), Осташко Тетяна Сергіївна (нар. 16.V.1960, Київ). Діячі Української Центральної Ради : Бібліогр. [Біогр. – С. Б. ] довідник. К.,

1998. С. 145–146.

Було репресовано також Зиновія Наумовича Гуревича (1896, Харків – 1937?), історика, дослідника Шевченкової доби. Учень М. Яворського. Узяв участь у дискусії, спрямованої проти Ол. Оглоблина.

Автор праці «Молода Україна: До восьмидесятих роковин КирилоМетодіївського братства» (ДВУ, 1928). В «Енциклопедії історії України» статті про нього немає.

Вищенаведені матеріали показують, що у ХХ столітті піднесення українського культурно-національного руху проходило передусім по лінії шевченкознавства. В період державної самостійності (1917–

1921) найвидатніші українські гуманітарії студіювали спадщину Шевченка, переймались його ідеями. Чільні діячі Центральної ради складались із шевченкознавців. Симетрично до цього большевицький терор спрямовувався в першу чергу саме проти цих шевченкознавчих студій як серцевини національної культури.

Сергей Белоконь. Репрессированные шевченковеды.

Автор статьи рассматривает вопрос о подъеме украинского культурно-национального движения I пол. ХХ века по линии шевченковедения; подает материалы о репрессированных шевченковедах по делам «Союза освобождения Украины»

и «Украинского национального центра».

Ключевые слова: репрессированные шевченковеды, «Союз освобождения Украины», «Украинский национальный центр».

Sergiy Bilokin’. Taras Shevchenko’s saintic studies repressed by Soviet authority.

The auther considers the point of explosing of Ukrainian national movement in the rst part of the 20-th century’ especially in Shevchejko’s studies. The subject presents repressed saintists linked with notions of organizations ‘Union of Liberation of Ukraine’ and ‘Ukrainian National Center’ Key words: Taras Shevchenko’s saintic studies repressed by Soviet authority ‘Union of Liberation of Ukraine’ and ‘Ukrainian National Center’.

–  –  –

Автор розглядає місця перебування Тараса Шевченка в Києві як місця національної пам’яті, основна частина яких не збережена. До міського простору, пов’язаного з іменем поета, відносяться постаті, які не були знайомі з Шевченком, але творили культурний світ, що допомагає змалювати Шевченків Київ.

Ключові слова: Шевченківський Київ, Шевченківський простір, місця національної пам’яті.

У 1928 році, коли відкривався меморіальний музей Т. Шевченка в Козиноболотному провулку, цілими були майже усі будинки Києва, які пам’ятали перебування у нашій столиці великого Кобзаря. Минуло яких півстоліття і з тих споруд лишилися хіба ті, де сьогодні існують його музеї на бульварі та провулку Шевченка та на Пріорці, на Вишгородській. Не говоримо тут про усі будинки, які були в Києві за життя пророка нації. Досі функціонує червоний корпус колишнього університету Святого Володимира, балкончик будинку друкарні КиєвоПечерської лаври, з якого, як вважав поет, відкривався найкращий вигляд на задніпрові далі. Стоять «портретовані» ним Олександрівський костел, Всіхсвятська церква лаври, Микільська церква Аскольдової Могили. Проте вже майже не залишилося будинків, у яких зупинявся Т. Шевченко на тривалі або короткі ночівлі.

Однією з перших була знесена церква Різдва Христового, відновлена вже за доби незалежності на зламі другого тисячоліття від Різдва Христового. Ще у 1979 році був розібраний двоповерховий будиночок, де була фотомайстерня І. Гудовського, в якого у 1859 році зупинявся Т. Шевченко. На два роки раніше зруйнували цілком пристойного вигляду будинок І. Юскевича-Красковського, що стояв на розі Ірининської вулиці і провулку І. Паторжинського. І це при тому, що обидва ці будинки вважалися історичними пам’ятками і мали меморіальні дошки, котрі засвідчували їхнє пов’язання з Тарасом Григоровичем.

Якщо знесення будинку Гудовського пояснюється будівництвом готелю «Козацький» – архітектурного завершення площі, яку формують споруди, зведені у післявоєнний період, – ще на межі 1950–1960-х, то руйнацію дому Юскевича-Красковського важко виправдати будьякими міркуваннями. Бо на його місці влаштували стоянку для авт КГБ, яке розмістилося навпроти зниклого будиночка. Ще раніше, за часів Другої Світової знесено дім священика Ю. Ботвиновського, в якому Т. Шевченко провів останні дні свого перебування у Києві в 1859 році.

Немає будинків на початку й у кінці Хрещатика, де бував Шевченко в різні часи. Готель «Європейський» розібрали в часи святкування 1500-річчя Києва для спорудження помпезно-неоковирного музею В. Леніна. Будиночок біля рогу теперішнього бульвару Т. Шевченка і Хрещатика, у колишній садибі Сухоставського розібрали ще перед революцією. Ще можна згадати оселю Д. Поставського на Стрілецькій, 18 та квартиру І. Сошенка на Великій Житомирській, 36, де бував поет.

На Києво-Подолі, на Костянтинівській 9, Шевченко коротко проживав на квартирі художника дворянського училища А. Сенчило-Стефановського.

Зовсім не претендуємо на перерахуванні усіх місць, де в Києві мешкав Тарас Шевченко. Питання в іншому. Ми маємо багато інформації про міський простір, який пам’ятав нашого великого національного поета. Цей простір був дуже значним і розгалуженим. Він охоплює не лише десятки споруд, але й сотні людей найрізноманітніших професій, соціальних прошарків, одні з яких залишили визначний культурний слід в українському житті, другі – відомі лише тим, що бачилися з Тарасом Григоровичем. Але у своїй сукупності ці люди створюють цілий різнобарвний світ, який дозволяє змалювати багатоголосу картину Києва Тараса Шевченка, дати відповідь на питання про його добу, її зовнішній прояв в архітектурі, побуті та в людському вимірі.

Шевченко в Києві – це не лише час його мешкання в ньому від 1843го з великими перервами до 1859 років. Нас цікавить й образ Шевченка, його міф у Києві, який асоціюється з різноманітними цікавими постатями, які цей міф творили, які розповсюджували творчість пророка, його думки серед широкого загалу української людності.

Приміром, відразу після смерті поета одним з місць можливого поховання називалася Щекавицька гора на Подолі. Вона могла стати для України таким самим місцем поклоніння якою стала Чернеча гора у Каневі. Що це за місце, як воно виглядало колись, яке там було кладовище і які люди там були поховані? На ці питання є багато відповідей і міг би бути цікавий зоровий ряд для можливої музейної експозиції. Щекавицький цвинтар – місце погребу магістратських діячів кінця ХVІІІ–ХІХ століть. Тут були гробівці й родини М. Максимовича, старих київських міщан, і родові склепи Лакерд, Балабух, Григоровичів-Барських. Воно було свідченням автономістських змагань колишніх діячів міського самоврядування. Погреб Т. Шевченка мав би для цього місця значний символічний зміст, зрозумілий владі і жандармам. Сьогодні вже немає сліду від цього кладовища. Воно теж потрапило під хвилю культурнорепресивних заходів комуністичної влади у середині 1930-х.

Шевченків міф розпочався з діяльності хлопоманів зламу 50-60-х і українофілів 60-90-х років ХІХ століття. Від часу перенесення тіла Т. Шевченка до Канева у травні 1861 року розпочинається громадськополітична діяльність Володимира Антоновича і Михайла Драгоманова.

Оселя першого та його ідейних побратимів М. Лисенка, М. Старицького, Лесі Українки стала місцем проведення вечорів пам’яті, річниць народження і смерті поета. Ідеологом формування колективної пам’яті про Шевченка став ще один киянин – Володимир Науменко. Він щороку замовляв панахиду по поету в Софійському соборі, взяв на себе від імені Київської громади розпорядження могилою Т. Шевченка в Каневі. Редагована ним «Київська старина» – перший журнал, який став збирати усю інформацію та твори пов’язані з життям та діяльністю поета, мемуарів, щоденників та листів його сучасників. Спричинилися до цього й брати Лебединцеви – Феофан і Петро. Перші біографічні праці про Шевченка написали ще два киянина: Михайло Чалий, який викладав у другій гімназії на бульварі Шевченка, 18 та Олександр Кониський, що мешкав на цьому ж бульварі в своєму будинку від номером 38. Олександр Якович долучив ім’я поета до Наукового товариства у Львові, був спонсором останнього. До київського простору Т. Шевченка варто додати і Михайла Грушевського – людину, що може найбільше спричинилася до погляду на національного поета, як творця модерного українства. А отже і місця пов’язані з науковою і просвітницькою діяльністю Михайла Сергійовича теж входять до шевченкового простору Києва.

Окремо треба сказати про низку киян-шевченкознавців. Це і С. Єфремов, і В. Доманицький, і В. Міяківський, М. і О. Новицькі, і П. Зайцев.

Місця їхньої пам’яті є і місцями пам’яті про Шевченка. Про художників і монументалістів В. Кричевського, М. Дерегуса, Ф. Красицького і багатьох інших теж варто згадати. Київ Шевченка – це і три конкурси на встановлення його пам’ятника у часи відзначення 50-річчя з дні смерті і 100-річчя з дня народження. Які були проекти монументів, хто були їх автори, де мали стояти ці пам’ятники? Усі ці питання та вищезгадані проблеми мала б вирішувати спеціальна експозиція, а краще – окремий музей.

Проблема меморіалізації окремих місць (є ще такі закутки міста, не відзначені дошками або стелами) не вирішить в цілому завдання розказати про Київ, як місце пам’яті Т. Шевченка. Сучасні технічні засоби експонування дозволяють оригінально і по-модерному вирішити це питання. Існують фотографії старого міста із зображеннями зниклих будинків, існує багата інформація пролюдей пов’язаних з ширенням інформації про Шевченка Україною.

Є і місце для такого музею – порожня територія, де стояв будинок Ю. Ботвиновського. Крім Т. Шевченка він пов’язаний також з Г. Нарбутом і В. Модзалевським. Тут перебувала у 1918 році Українська академія мистецтв. Працювали видатні митці, що продовжували Шевченкову справу в царині образотворчого мистецтва. Варто б було відновити цей будинок і створити тут музей Києва як Шевченкового простору. В нашому місті ще мало музеїв міждисциплінарного типу, які б поєднували у своїх функціях і музей про одну людину і музей про історію цілого міста. Такий заклад культури зараз на часі. Нині існуючі три музеї Шевченка подібне завдання не виконують, або виконують лише частково. Такий музей Шевченка рівночасно був би і музеєм Кива першої половини ХІХ – початку ХХ століття. І варто з цим швидше думати, бо існує проект зведення багатоповерхової коробки на цьому місці, в заповідній Софійській зоні.

Игорь Гирич. Проблема визуализации темы «Тарас Шевченко и Киев как место памяти»

Автор рассматривает места пребывания Тараса Шевченко в Киеве как места национальной памяти, основная часть которых не сохранена. К шевченковским местам в Киеве, связаных с именем поэта, принадлежат имена многих людей, которые не были знакомы с Шевченко, но воссоздали культурный мир, который помагает познавать Шевченковский Киев.

Ключевые слова: Шевченковский Киев, Шевченковское пространсто, места национальной памяти.

Igor Guirych. The problem of the visualization of the the theme ‘Taras Shevchenko and Kyiv as a memory place’ The author examines the places linked with Taras Shevchenko’s name as places of national memory, the main parts of which has not been preserved till nowadays. The city space Which tells us about poet’s staying here includes even personalities, which were not his acquaintances, but created the culture world, this helps us to imagine Taras Shevchenko’s Kyiv.

Key words: Kyiv of Taras Shevchenko, Shevchnko’s space, places of the national memory.

–  –  –

У статті досліджується історія шевченкіани художника Георгія Малакова у графіці, живопису, скульптурі; простежуються зв’язки художника із Будинком-музеєм Тараса Шевченка.

Ключові слова: Георгій Малаков, Тарас Шевченко, Будинок-музей Тараса Шевченка.

Творчий доробок заслуженого художника України Георгія Васильовича Малакова (1928–1979) добре відомий шанувальникам графічного мистецтва. Киянин, випускник Київського державного художнього інституту (1955), Г. Малаков працював у галузі станкової та книжкової графіки, ілюстрував твори української, світової класики та сучасних авторів, оформивши загалом понад 120 книжок, що виходили друком у київських видавництвах. Сотні його ілюстрацій публікувались у часописах 50–70-х років.

Однією з тем, яка знову й знову збуджувала творчу уяву мистця, була Шевченкіана. Перше портретне зображення Тараса Григоровича Георгій виконав одинадцятирічним хлопчиком – у 1939 році, коли широко відзначалося 125-річчя від дня народження Великого Кобзаря.

У Києві, Харкові, Каневі з’явилися величні пам’ятники, пресу наповнювали відповідні публікації, ім’я Кобзаря чулося на кожному кроці. Того року був виданий ювілейний «Кобзар» з ілюстраціями Івана Їжакевича. Наш батько придбав цей солідний том у цупкій сірій палітурці і книга збереглася в родині й досі.

Ясна річ, юний художник Гога Малаков, з раннього дитинства вихований в дусі особистої причетності до всіх проявів культурницького життя суспільства, виконав і портрет Шевченка, як умів на свій вік, але ж – з любов’ю.

А вже через три роки, в окупованому нацистами Києві, Георгію довелося безпосередньо долучитись до Шевченкіани скульптурної. Навесні 1942 року, щоб уникнути примусової відправки до Німеччини, чотирнадцятирічний Георгій став до праці у Київських виробничохудожніх майстернях. Вони містилися в колишньому Художньому інституті, там працювали і недавні учні Київської художньої середньої школи ім. Т. Шевченка, позбавлені можливості навчання за умов окупації. Це були, зокрема, Іра Бонкіна, Муся Головко, Катруся Кричевська, Юрко Повстенко. Скульптурним відділенням майстерень керував доцент Володимир Климов (1889–1975). Серед продукції, яку виробляли майстерні, були статуетки «козак і дівчина», попільнички та гіпсове погруддя Тараса Шевченка. Георгій згодом у власному «автобіографічному альбомі» намалював цей процес [1, c. 201, 205], дієвим учасником якого була також юна Катруся Кричевська. Тому на згадку про співпрацю по відливанні та зачистці погрудь пізніше Георгій закомпонував гіпсового Шевченка в ескізі книжкового знака, призначеного Катерині Кричевській [2, c. ХХІІ, іл. 9].

Для обох то був символічний знак не просто спільної праці, але й їхньої чистої юнацької дружби. Про це часто згадує в далекій Каліфорнії Катерина Кричевська-Росандіч [3, c. 70–71] – почесна громадянка США, почесний професор Національної академії образотворчого мистецтва i архітектури України, лауреат премії Фонду Тараса Шевченка [4, с. 82], а від 2009 року – заслужений діяч мистецтв України.

Додамо:

онука Василя Кричевського.

По визволенні Києва заняття в Художній школі поновилися.

На згадку про той перший суворий навчальний рік у неопалюваному приміщенні школи Георгій виготовив з фольги та картону жартівливу медаль з незабутнім Шевченковим рядком: «Учитеся, брати мої… »

Одна зі шкільних композицій Георгія Малакова зображала уявну сцену: білої петербурзької ночі стоїть Тарас на набережній Неви, а з вікна Зимового палацу дивиться на нього цар Микола І (1948).

Першу літню студентську практику в Київському державному художньому інституті Георгій Малаков провів 1950 року в мальовничому Шевченковому Каневі. Ясна річ, відвідував і Велику Могилу.

Серед навчальних тем студентам-графікам задавали ескіз поштової марки. Георгій обрав портрет Шевченка, обрамувавши його, відповідно до завдання, радянською символікою – але ж зі стрічкою червоноблакитного прапора тодішньої УРСР (1954).

Ще перебуваючи на студентській лаві, Георгій Малаков почав активно співробітничати як художник-ілюстратор у столичних книжкових та газетно-журнальних видавництвах. Так, він ілюстрував та оформлював книгу білоруського поета Янки Купали «Тарасова доля».

Книга побачила світ у видавництві «Молодь» 1954 року. Одна з ілюстрацій зображує відвідувачів канівської святині, серед яких можна помітити постать з етюдником на плечі – самого художника. То була своєрідна згадка, враження від особисто пережитих почуттів на Чернечій горі.

По-своєму звернувся художник Георгій Малаков до Шевченківської теми 1961 року, коли відзначалися соті роковини від дня смерті поета та 20-річчя героїко-трагічної оборони Києва. Обом датам було присвячено великі художні виставки. До сумної шевченківської дати Георгій Малаков створив серію ліноритів, що відтворюють епізоди з біографії Великого Кобзаря. При цьому він керувався віяннями тогочасної «відлиги», ще, ясна річ, не знаючи, що згодом це буде названо «шестидесятництвом». Бо вирішив подати Тараса Шевченка не традиційно трафаретним, хрестоматійним, а показати звичайне життя людини за тих обставин, яких досі ніхто з мистців не торкався.

«Повернення (На Волзі)» – так назвав художник один з естампів, що ілюструє епізод, описаний Кобзарем у «Щоденнику». Приводом до відтворення саме цієї сцени Георгію Малакову послугувала цитата, викарбувана у підніжжі Великої Могили в Каневі та прочитана Георгієм – студентом. Коли 1939 року створювався Канівський меморіал, більшовицькі ідеологи обрали саме ці рядки, які начебто краще відповідали образу «революціонера-демократа». Але навіть у такому препарованому вигляді, вирвані з контексту щоденникового запису, вони справляли, м’яко кажучи, дещо дивне враження. Нагадаймо: повертаючись із заслання на борту пароплава «Князь Пожарский», Тарас Григорович був зворушений долею та чарівною грою на скрипці пароплавного буфетника «Алексея Панфилова Панова, отпущенника г-на Крюкова». Тоді ж, 25 серпня 1857 року, Тарас Григорович занотував (мовою оригіналу, з виділенням курсивом цитати на підніжжі в Каневі): «Великий Фультон! И великий Уатт! Ваше молодое, не по дням, а по часам растущее дитя в скором времени пожрет кнуты, престолы и короны, а дипломатами и помещиками только закусит, побалуется, как школьник леденцом. То, что начали во Франции энциклопедисты, то довершит на всей нашей планете ваше колоссальное, гениальное дитя. Мое пророчество несомненно!» [5, с. 137]. Отож на кольоровому лінориті Георгія Малакова – Тарас Григорович та пасажири заворожено слухають гру «крепостного Паганини».

Другий аркуш цієї серії автор назвав «Знов у Києві», показавши Шевченка на тлі панорами міста, що відкривалася з Ірининської вулиці, де Тарас Григорович перебував у будинку Івана Юскевича-Красковського в 1859 році, в свій останній приїзд до Києва. По той бік Хрещатої долини видніє Інститут шляхетних дівчат – єдина споруда, що збереглася у цьому куточку міста від тих часів.

На третьому аркуші серії зображено колишній будинок чиновника Івана Житницького на Козиному Болоті в Києві – в тому вигляді, який мав будинок після реставрації архітектора В. Г. Кричевського, виконаної у 1925–1928 роках. Не маючи старих, Шевченкових часів, зображень фасаду, Георгій Малаков відтворив наявний. Щоб не помилитися в деталях, попросив молодшого брата (автора цих рядків) сфотографувати сам будиночок на провулку Тараса Шевченка, 8-а та себе біля нього – для масштабу. Цікаво, що в кадр потрапила задня частина автомобіля «Побєда» з чорним армійським номером: напроти будиночка тоді містився військовий готель «Красная Звезда». Ми з братом посміювались: мовляв, символічно вояччина, бодай будинком, але й тут нависла над Тарасом!

Георгій завжди вважав нещирим, але неодмінним за радянських часів «правилом», подавати образ Кобзаря виключно в смутку, журбі, в тяжких роздумах про «гніт царату» тощо. Отож і показав приязного тридцятидворічного художника, який радо всміхається, даруючи діточкам з вулиці книжки. До речі, самому Георгію тоді теж було тридцять два роки. Нехай це було сміливе мистецьке припущення – уявний епізод саме з книжками. Підспудно сиділа тема спілкування поета і художника Тараса Шевченка з дітьми з бідних сімей, бо діти заможних городян на вулиці не бігали. Георгій, вголос розмірковуючи та ніби виправдовуючись перед ймовірними критиками, мовив: «Адже відомо, що Тарас пригощав міщанських дітей на Пріорці цукерками, коржиками та яблуками, подавав полтинник незрячому старцю якраз з вікна своєї кімнати на Козиному Болоті, і все це описано у спогадах сучасників, то чому б не міг він дарувати й книжки?» Аркуш назвав улюбленими словами: «Учитеся, брати мої…» А фасад із усіма деталями зобразив той, який бачив; бував у будиночку-музею і спілкувався з його науковцями.

Але в 1969–1973 роках колишній будинок Житницького зазнав докорінної реконструкції із заміною покрівлі на дерев’яну (в ХІХ столітті то була дрань у чотири шари) та деякими досить помітними змінами на фасаді. Прикро, що заради казенних вимог музеєфікації як такої, було замуровано вікна напівпідвалу та знищено вхідні двері з вулиці – бодай з пізнішим декором, але збережені В. Кричевським. Адже дах і ці двері він описував 1925 року [6, с. 602–603]. Відтак ліногравюра Георгія Малакова зафіксувала вигляд споруди, який був звичним для кількох поколінь киян. На нашу думку, ніщо не заважало зберегти цегляний цоколь, зробити імітацію і підвальних вікон, і, особливо, вхідних дверей з вулиці. Ті двері вели на засклену веранду, а їх замінили на дошки уявного паркану, за яким, проте, збережена веранда. Двері ж могли бути декоративними, але «рідними» – з табличкою: «Вхід до музею – ліворуч».

Серія Георгія Малакова була експонована на Республіканській художній виставці, присвяченій 100-м роковинам від дня смерті Тараса Шевченка. Згадані вона і автор у «Шевченківському словнику»

[7, с. 377].

Зовсім в іншому змісті Георгій Малаков подає Шевченківський Київ в одному з аркушів серії ліноритів «Київ. 1941–1945», названому умовно «Перший трофей» (1961). Художник відтворює епізод часів оборони Києва, свідком якого був сам, коли бійці винищувального батальйону привезли до Шевченківського парку трофейний німецький панцерник. І хоча в реальному житті все відбувалося дещо інакше, художник побажав показати трофей саме на парковій алеї – на тлі зажуреної постаті Кобзаря на пам’ятнику.

Згодом до Шевченкіани Георгія Малакова додалися ілюстрації до оповідання В. Будника «Сіра шинеля», вміщеного в часопису «Україна» 1972 року. Художник показав Тараса Григоровича за роботою, точно зобразивши мистецькі приналежності свого героя. На іншому малюнку – нескорений Тарас крокує під конвоєм на заслання і вся його постава ніби промовляє: «Караюсь, мучуся, але не каюсь!»

Цей знаменитий вислів Великого Кобзаря Георгій не раз повторював за різних власних житейських обставин.

Такою неординарною є Шевченкіана українського графіка Георгія Малакова. Включно з будиночком на Козиному болоті. Цікаво, що цього року обом – художнику і музею – по 85!

Список використаних джерел:

1. Малаков Д. Оті два роки… У Києві при німцях. – К.: Амадей, 2002.

2. Малаков Д. Книжкові знаки Георгія Малакова. – К.: Кий, 1998.

3. Кричевська-Росандіч К. Мої спогади. – К.: Родовід, 2006.

4. Шевченківський краєзнавчий альманах. До 200-літнього ювілею Тараса Шевченка. – К., 2007.

5. Шевченко Т. Дневник. – М.: Государственное издательство художественной литературы, 1954.

6. Рубан-Кравченко В. В. Кричевські і українська художня культура ХХ століття: монографія. [У 3 ч.]. Ч. 1. Василь Кричевський / В. В. РубанКравченко. – К.: Криниця, 2004.

7. Шевченківський словник. Том перший. – К.: УРЕ, 1976.

Дмитрий Малаков. Шевченкиана Гергия Малакова и Дом на Козьем болоте В статье исследуется история шевченкианы художника Георгия Малакова в графике, живописи, скульптуре; отлеживаются связи художника с Домом-музеем Тараса Шевченко.

Ключевые слова: Гергий Малаков, Тарас Шевченко, Дом-музей Тараса Шевченко.

Dmytro Malakov. George Malakov’s shevchenkiada and House on the Kozinomu swamp The article examines the history of shevchenkiada artists George Malakova in graphics, painting, sculpture; traced the artist’s relationships with the House-Museum of Tarass Shevchenko.

Key words: Geogrij Malakov, Taras Shevchenko, Taras Shevchenko’s House-Museum.

ТВ О Р ЧІС Т Ь ТА Н АУ КО В О-ГРОМ АД СЬКА

Д ІЯ ЛЬ НІС Т Ь ТА РАСА ШЕВЧЕНКА

–  –  –

У статті стисло розглянуто основні проблеми датування першого з відомих дорожніх альбомів Тараса Шевченка. Окреслено параметри функціонування цілісного образу Києва на його сторінках.

Ключові слова: датування, краєвид, Київ.

Образ Києва посідає доволі помітне місце в першому з відомих дорожніх альбомів Шевченка. Щодо датування альбому досі точаться тривалі суперечки. Його факсимільне 2013 року відтворення розраховане не тільки на науковців, дослідницьку роботу яких здавна ускладнювали важкодоступність оригіналу та його недосконале відтворення в Повному зібранні творів Шевченка в 10 томах [8, № 154–200], але й на широке коло читачів. Упорядник Сергій Гальченко обґрунтовано датував альбом 1841–1843 роками [2, с. 8]. Водночас у Шевченківській енциклопедії в шести томах, перші два з яких наприкінці 2012 року побачили світ, у відповідній статті Ірини Вериківської альбом має хронологічні рамки 1840–1844 [1, с. 173]. У згаданому 10-томнику, як і в коментарях до літературної спадщини в академічному виданні творів

Шевченка в 12-ти томах, нижня межа охоплює навіть 1839 рік [див.:

10, с. 632; 11, с. 324]. А Володимир Яцюк аргументував думку, що альбом слід датувати 1842–1843 роками [13, с. 82–110].

Датування альбому – давня і складна проблема, яку годі розв’язати в одній статті. Однак спробуємо пояснити логіку колективу науковців, які працювали над енциклопедією. С. Гальченко здійснив часткову реконструкцію первісного вигляду альбому, відтворивши вилучені свого часу три аркуші (підготовчі малюнки до офортів «У Києві» та «Видубицький монастир у Києві» виокремив, очевидно, сам Шевченко, працюючи над серією «Живописная Украина», малюнок «Батьківська хата» – вирвано у 1934 році для експонування в Галереї картин Т. Г. Шевченка у Харкові). Водночас дослідник не наважився вилучити вкладений значно пізніше майже у кінці альбому аркуш 25, що, як довів В. Яцюк первісно не належав до альбому (по висоті він на кілька міліметрів вищий за інші сторінки, має більшу зношеність тощо). Весь альбом з 28 аркушів, включаючи 25-й, пронумеровано, прошито шовковим шнурком і скріплено сургучевою печаткою та підписом В. Тарновського (як власник альбому, він, найімовірніше, і додав до нього зазначений аркуш). Час появи малюнків на цьому аркуші підтверджено документально: на його звороті – етюди до екзаменаційної роботи «Два натурники» (див.: [12, № 26]), подання якої відбулося 24 грудня 1840 року. Це і є нижня хронологічна межа для датування альбому в сучасному вигляді. Наскільки виправдано – предмет для дискусій, адже ця дата не може бути початком відліку заповнення нотатника у первісному стані.

С. Гальченко зупинився на іншій документально підтвердженій даті – 8 грудня 1841 року, коли Шевченко листовно повідомляв Г. Квітку про роботу над картиною «Панна сотниківна» (не знайдена). У центрі аркуша 2 (фактично першій сторінці, якщо не рахувати зворот форзацу) – олівцевий ескіз до згаданої картини (більш завершений ескіз див.: [12, № 138]). Деякі дослідники ставлять під сумнів таку атрибуцію, однак повість Квітки містить рядки, що співвідносні зі змальованою сценою. Втім, це теж тема для полеміки.

В. Яцюк мав цілковиту рацію, наголошуючи, що переважний масив малюнків стосується періоду саме 1842–1843 років. Однак І. Вериківська взяла до уваги той факт, що запис жартівливої пісеньки «Соколе мій, чоловіче» містить власноручну Шевченкову вказівку на час і місце його появи: «На святках в Яготині», тобто у проміжку від Різдва до Водохреща – 25 грудня 1843 і 6 січня 1844 року за старим стилем.

Відомо також, що 4 січня 1844 поет виїхав від Рєпніних із Яготина до Березової Рудки, звідки повернувся лише 7-го січня [3, с. 219], тобто часовий проміжок можна звузити до 3 січня, що й стало верхньою межею створення альбому. Існує ще одна обставина: на аркуші 28 (форзац) є запис рукою священика І. Смирницького, – очевидно, прохання прийняти Шевченка на ночівлю «19-го» (без зазначення місяця і року).

Петро Жур наполягав: мова про 19 січня 1844 року (див.:

[3, с. 230]). Таким чином, якщо бути максимально точним, перший альбом малюнків Шевченка в теперішньому вигляді упорядники Шевченківської енциклопедії датували груднем 1840 – січнем 1844 року, що, зрозуміло, не означає, ніби це бачення єдино правильне.

Колектив науковців, що впродовж багатьох років працює над завершенням академічного зібрання творів Шевченка у 12-ти томах, прагнучи дотримуватися жанрово-хронологічного (жанрового – в широкому розумінні) принципу, проголошеного в передмові до видання, зробив спробу розташувати малюнки альбому за часом їх появи. Це дало би змогу відтворити динаміку творчого процесу Шевченка і як художника, і як поета, записувача народної творчості. Інша справа, що вірогідних даних для цього обмаль. Отож «петербурзький» сегмент малюнків опинився в 7-му томі зібрання, а наступні, «українські»

рисунки мають бути у 8-му томі, підготовленому до друку. Ясна річ, таке розташування покликане стимулювати дослідницьку думку в напрямку реконструкції послідовності появи ескізів та рисунків, однак воно руйнує альбом як цілість. Саме тому факсимільне відтворення стає свого роду науковим інструментом до пошуку відповіді на непрості питання. С. Гальченко пропонує не «препарувати» нотатник, а заглянути до творчої лабораторії митця, удоступнивши її широкому колу шанувальників Шевченка. Сучасна техніка друкування дала змогу якісно відтворити оригінал: подекуди збільшено контрастність, делікатно наведено олівець, що місцями обсипався, тощо.

Існує ціла низка загадок, відповідей на які поки що немає. Скажімо, І. Вериківська не раз у розмовах звертала увагу на впевнену прорисовку голови коня (зворот арк. 4, с. 7 альбому). Якщо порівняти цей рисунок з іншими ескізами коней в альбомі, то впадає в око разюча відмінність у рівні майстерності. Мабуть, не випадково, дослідниця була переконана, що це рука К. Брюллова, який мав звичку іноді робити зарисовки в альбомах своїх учнів.

Очевидно, в майбутньому будуть нові спроби реконструювати первісний вигляд альбому. В. Яцюк інакше уявляв собі місце розташування вирваного аркуша із підготовчим малюнком до офорту «Видубицький монастир у Києві». Варто взяти до уваги і його спостереження, що між теперішніми аркушами 4 і 5 існував ще один – із «малюнком на всю сторінку (принаймні по горизонталі), … бо центральна його частина повздовжньою смугою перебилася на сторінку із замальовкою “Селянської родини”» [13, с. 111]. Відкритим залишається питання можливої приналежності до альбому аркуша з сепією «Старости»

[9, № 124], оригінал якого зберігається у Кологривському краєзнавчому музеї ім. Г. Ладиженського (Костромська область, Росія).

Образ Києва та його краєвидів буквально пронизує художній світ альбому: тут є як викінчені малюнки, так і численні ескізи та етюди.

Перший із них – підготовчий етюд «У Києві» до однойменного офорту, що згодом увійшов до альбому «Мальовнича Україна» (1844). На ньому зображено берег Дніпра і частину Спаського узвозу, реконструйованого в 1848 році. На сусідньому аркуші 4 серед інших замальовок можна зауважити постать напівроздягненої жінки, що теж є етюдом до згаданого офорта. Поза альбомом існує ще один підготовчий ескіз, на якому вже намічено загальну композицію офорта [8, № 302].

На звороті арк. 5 до цього ж офорта виконано інший ескіз. На першому плані – детально прорисоване дерево, значно ширша, ніж на згаданому підготовчому малюнку, дорога, що круто завертає ліворуч.

На арк. 6 (с. 10) вгорі – невелика гілочка, що генетично пов’язана із зарисовкою «Дерева» на звороті цього аркуша (с. 11), теж виконаною під час перебування у Києві.

На звороті арк. 7 – «Краєвид Києва», на передньому плані зображено Хрещатицький узвіз, ліворуч на дальньому плані – Михайлівська гора з Трьохсвятительською церквою, у центрі – церква Різдва Христового, де згодом, у ніч із 6 на 7 травня 1861 року, перебувала домовина із тілом Шевченка. Під час панахиди, як згадує М. Чалий, «поміж народом просунулася дама в глибокій жалобі, поклала на труну поета терновий вінок і відійшла» [6, с. 150].

Зарисовка церков Києво-Печерської лаври міститься на звороті арк.

9 (с. 17) – це панорама нижньої території лаври, зарисована з верхньої тераси поруч із лаврською друкарнею.

Нині окремо від альбому (як і згаданий вище рисунок «У Києві») зберігається підготовчий рисунок до офорту «Видубицький монастир у Києві». Шевченко вилучив його з альбому для роботи над офортом ще до нумерації сторінок. У центрі зображено Михайлівську церкву монастиря, на передньому плані – стафажні фігури.

На звороті арк. 10 (с. 19) змальовано панораму Києва з лівого берега: бані Успенського собору Києво-Печерської лаври, Микільського собору, велику лаврську дзвіницю. Цю зарисовку «Київ із-за Дніпра»

у Повному зібранні творів Шевченка в 10 томах надто широко датовано травнем – вереснем 1843 [8, № 174], хоча відомо, що Шевченко був у Києві лише в першій половині червня 1843 року [4, с. 88–99]. Втім, інші начерки поверх київського краєвиду справді могли виникнути і пізніше.

Одне слово, Київ на сторінках першого з відомих нотатників Шевченка представлено значно ширше, ніж прийнято думати. Увагу художника привертали передовсім мальовничі київські краєвиди та церкви, частина з яких не збереглася до нашого часу (зруйновані в 1930-х роках). Все це в сукупності становить цілісний образ патріархального Києва, ще позбавленого прикмет великого міста, яким він стане значно пізніше. Художнє бачення Києва в альбомі насичене ліричною замріяністю, залюбленістю митця в міську архітектуру, майже завжди оживлену людськими постатями.

Список використаних джерел:

1. Вериківська І. Альбом 1840–1844 // Шевченківська енциклопедія:

В 6 т. – Т. 2: Г–З / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. – К., 2012. – С. 173-174.

2. Гальченко С. А. Альбом малюнків Тараса Шевченка. 1841–1843 рр.:

наукове дослідження, коментарі. – К.: Веселка, 2013. – 32 с.

3. Жур П. Літо перше: З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. – К.: Дніпро, 1979. – 278 с.

4. Жур П. В. Труди і дні Кобзаря: Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка / Вст. стаття М. М. Павлюка. – К.: Дніпро, 2003. – 520 с. (Сер. «Бібліотека Шевченківського комітету»).

5. Середа Є. О. Київ та його околиці в мистецькій творчості Т. Г. Шевченка // З досліджень про Шевченка: Зб. – К.: Дніпро, 1968. – С. 32–45.

6. Чалий М. К. Життя і твори Тараса Шевченка. (Звід матеріалів до його біографії) / Переклад з російської, післямова та коментарі В. Смілянської. – К.: Веселка, 2011. – 263 с.

7. Шевченко Т. Г. Альбом малюнків. 1841–1843 рр.: Факсимільне відтворення. – К.: Веселка, 2013. – 62 с.

8. Шевченко Т. Г. Альбом 1839–1843 років // Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 10 т. – К., 1961. – Т. 7: Живопис, графіка 1830–1847 років. – Кн. 2. – 192 іл. + 110 с.

9. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 10 т. – К., 1963. – Т. 10:

Живопис, графіка 1857-1861 років. – X с. + 129 іл. + 176 с.

10. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 12 т. – К.: Наук. думка, 2001. – Т. 2: Поезія 1847-1861. – 782 с.

11. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 12 т. – К.: Наук. думка, 2003. – Т. 5: Щоденник. Автобіографія. Статті. Археологічні нотатки.

«Букварь южнорусский». Записи народної творчості. – 495 с.

12. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 12 т. – К.: Наук. думка, 2005. – Т. 7: Мистецька спадщина. Живопис і графіка. – 504 с.

13. Яцюк В. Загадки художнього нотатника // Яцюк В. Малярство і графіка Тараса Шевченка: спостереження, інтерпретації. – К.: Рада, 2003. – С. 82-110.

Александр Боронь. Киев на страницах первого из известных альбомов Тараса Шевченко В статье кратко рассматриваются основные проблемы датирования первого из известных дорожных альбомов Тараса Шевченко. Определены параметры функционирования целостного образа Киева на его страницах.

Ключевые слова: датирование, пейзаж, Киев.

Aleksander Boron. Kyiv on the pages of the rst known album by Taras Shevchenko This article briey reviews main problems of dating the rst of the known travel albums by Taras Shevchenko. It denes the parameters of functioning of the whole image of Kyiv on the album’s pages.

Key words: dating, landscape, Kyiv.

–  –  –

«Фізіологія Києва»: експеримент із художнім простором у прозі Тараса Шевченка У статті досліджено два посилання на гріховність при змалюванні міста в повістях Тараса Шевченка. Підкреслення такого начала співвіднесено з загальностильовими шуканнями автора.

Ключові слова: урбанізм, «натуральна школа», образ, міф, сюжет.

Із-поміж численних виявів урбанізму у Шевченковій спадщині кілька потребують спеціального коментарю. Ідеться, насамперед, про надання незвичних рис загальному образу Києва. Місто в дещо раптовому ракурсі показує головний персонаж повісті «Варнак», розповідаючи про льохи для потаємних гулянок. За словами розбійника, «третий, самый большой, – около Киева, за оградою Китаевской пустыни – в лесу же» [14, с. 141–142]. Інше посилання на гріховність простору трапляється в повісті «Близнецы». В експозиції до твору наратор саркастично зосереджується на «результатах продолжительной стоянки самого благовоспитанного полка». Із ними співвіднесено появу покриток, які надалі «скрыли свои преступления и стыд в глухих притонах» Києва [15, с. 12]. Мета запропонованої статті – обґрунтувати можливе пояснення такого сприйняття простору у творах Т. Шевченка.

Імовірно, у виокремлений спосіб розгортався експеримент зі стилістикою російської «натуральної школи». Зв’язки Т. Шевченка й російських авторів, котрих часто зараховують до угруповання, трактувалися по-різному. Дослідники нерідко згадували про інтерес літератора до названого умовного об’єднання. Хоча припускається, що Шевченко також не схвалював «натуралістичну описовість, безцільне нагромадження … деталей». Це засвідчила полеміка автора в повісті «Капитанша» із Н. Кукольником стосовно вірша І. Нікітіна [10, с. 162].

У цілому полярні погляди на проблему репрезентували О. Білецький і Д. Чижевський. Як підкреслював перший із науковців, прозаїк міг знати про групу лише за дебютними виступами її представників [1, с. 231].

Натомість, Д. Чижевський мислив Т. Шевченка не лише симпатиком «натурального письма», а й «майстром високої проби» у відповідній стилістиці [12, с. 179].

Доречно зауважити, що українського митця все ж було залучено до утвердження нової художності, порубіжної стосовно романтизму й реалізму. Разом із В. Тіммом та І. Щедровським Шевченко ілюстрував альманах О. Башуцького «Наши, списанные с натуры русскими»

(СПб., 1841–1842) – одне з емблематичних видань «натуральної школи» (див.: [6, с. 92]). Поет також схвалював низку цінностей, узвичаєних в об’єднанні, передусім виняткову спостережливість у зображенні суспільства. У листі до А. та Н. Родзянків від 23 жовтня 1845 року він ототожнив М. Гоголя з «наблюдательным глазом», подавши власну сатиричну замальовку Миргорода [16, с. 33]. Доробок М. Гоголя поставав іншим знаком «натуральної школи», істотним для Т. Шевченка.

Західноєвропейські творці фізіологічних нарисів, навпаки, зазнавали скептичних відгуків. Відомим доказом цього видається Шевченків лист до В. Рєпніної від 7 березня 1850 року. У посланні хистові М. Гоголя протиставлено невправність Е. Сю. Француз нагадує «живописца, который, не изучив порядочно анатомии, принялся рисовать человеческое тело» [16, с. 54]. У наведеному уривку поняття «анатомія», прикметне для нової літературної платформи, сповнюється іронічного смислу.

У власних прозових творах Т. Шевченко задіював схожі категорії з різноманітною, не лише комічною, інтонацією. Наприклад, у повісті «Близнецы» Саватій Сокира повідомляє радше з романтичною емоційністю: «На мой взгляд, в физиономии Оренбурга есть что-то антипатичное» [15, с. 81]. Але стосовно Києва Шевченко міг пародіювати вияви популярної художності, не обмежуючись конкретними алюзіями.

Справді, прибічники «натуральної школи» тяжіли до змалювання певного міста через реалії, котрі найменше асоціюються з ним. Із-поміж авторів першої частини збірки «Фізіологія Петербурга» (СПб., 1845) більшість (Є. Гребінка, Д. Григорович, В. Даль, М. Некрасов) удалася до неузвичаєного трактування Петербурга. У пізнанні столиці, що ототожнювалася з піднесеним началом, прозаїки зосередилися на сюжетах із життя міських низів. Така тенденція тільки почасти відповідала міфові про Петербург – «Приречений Град», утвердженому в літературі ХІХ ст. [5, с. 71]. У фізіологічних нарисах ішлося про побут двірників, ремісників, вуличних музикантів та інших городян. Простір усього міста тлумачився крізь призму злиденних околиць, мешканці котрих не завжди вирізнялися поважністю, у т. ч. законослухняністю. У пейзажі нерідко підкреслювалися потворні подробиці, унаслідок чого досягалося епатування читача. Наприклад, М. Некрасов ретельно зобразив «петербурзькі закапелки» в однойменному нарисі, співвідносячи неохайність подвір’їв із безграмотною мовою жителів. Просування розповідача в занедбаний закуток супроводжується спогляданням вивісок, на зразок «Делают троур и гробы и на прокат отпускают; медную и лудят; из иностранцев Трофимов, русская привилегированная экзаменованная повивальная бабка Екатерина Брагадини» [9, с. 132].

Контраст між величчю й занедбанням столиці яскраво унаочнив Є. Гребінка. Його наратор, який у дитинстві мислив Петербурзьку сторону «каким-то эльдорадо» [2, с. 108], у дорослому віці застає занепад давнього району. Споглядаючи «бедные, по большей части неудобные домы небогатых домохозяев» [2, с. 111], він примирюється з недосяжністю своїх мрій і тому поетизує вбогу дійсність.

Як прийнято вважати, російський фізіологічний нарис був тісно пов’язаний із «петербурзькою літературою» і «петербурзькою темою» [11, с. 153]. Стиль «натуральної школи» меншою мірою впливав на бачення Києва. Протягом ХІХ століття священність й історизм цього міста посилено міфологізувалися. Типовий узірець відповідного трактування – ода Є. Рудиковського «Торжество Киева при возобновлении Киево-Софийского собора 1850 года». «Я»-поет прагне звеличити місто в усесвітньому масштабі, і суто міфологічному, і конкретно-історичному: «Возвысь главу твою седую,//Священный, древний Киев-град!//Пой песнь сионскую – святую!//Ты вновь – столица всех отрад!» [4, с. 214]. У Шевченковій свідомості Київ теж здебільшого сакралізовано чи естетизовано взагалі. Він «ввесь святий» («Чернець»

[13, с. 50]), до того ж, здатний утримувати «красоту … неувядающую» («Близнецы» [15, с. 109]). «Київські» уривки з повістей «Варнак»

і «Близнецы», дещо інакші за змістом, видаються реакцією Шевченка на зображальну техніку, яка стала модною незадовго до написання творів. Вірогідно, автор наслідував, частково спародіював традиції російських літераторів, а саме зосередженість на непривабливих деталях і розвінчанні реноме локусу. У повісті «Варнак» згадка про льох поблизу Києва засвідчувала успіхи головного персонажа (земля неподалік від великого міста і славетного монастиря – у володіннях розбійників).

Епізод покути, тотожний із фіналом поеми та показовий для київської культури, не включався до повісті. Так само розповідь про покриток, котрі «разбрелися по великому городу Киеву» [15, с. 12], відіграє досить не суттєву роль у подіях повісті «Близнецы», що відбулися на хуторі біля Переяслава. Утім, із менш експериментальним спрямуванням елементи стилю «натуральної школи» ужито й у низці епізодів із Шевченкового Щоденника, заснованих на побутовій рефлексії (записи від 1857 р. про Астрахань, Казань, Нижній Новгород та ін.).

Варто принагідно наголосити: наприкінці 1850-х – на початку 1860-х рр. окреслилися тенденції до відмови од уявлень про суцільну сакральність Києва. П. Куліш – письменник, котрий вирізнявся прихильністю до цього міста, – в одному з дописів до журналу «Основа»

оскаржив київські міфи. Приступаючи до аналізу «Казок і байок з сусідової хатки» Придріпрянця, автор спричинив горизонт сподівання від книжки, виданої в Києві, поширеними баченнями давньої української столиці. Приміром, критик зіставив збірку з образами, а також міфологемами «див» і «київських гор преславних» [7, с. 57]. Одначе надалі П. Куліш різко схарактеризував несмак літераторів-киян. Головний закид стосувався «ледачого смаку … мови» [7, с. 58], тобто, по суті, того ж, що висміював М. Некрасов у петербуржцях. Своєрідними постають і просторові посилання, на які спирався оглядач при полеміці.

Покликаючись на книжки С. Карпенка «Малороссийская васильковская повесть: Твардовский» і «Малороссийская повесть: Плачевная участь города Василькова» (обидві – М., 1837; див.: [3, с. 47–48]), він ужив словосполучення «васильківські теревені» у функції метонімії [7, с. 58]. Тобто поселення, розташоване неподалік від Києва, асоціюється з київською культурою. Відповідно, у загальній моделі світу простежується зміщення центру чи навіть злиття центру з периферією.

Т. Шевченко передбачив таку тенденцію. Парадоксально, але художнього тлумачення в дусі «натуральної школи» або власне натуралізму здобували і його традиційніші київські сюжети. Справді, О. Маковей у гуморесці «Самсон» замовчав романтичні міфи про Поділ, указуючи на вичерпність і відомість Шевченкової поеми «Чернець»: «Колись там Палій тропаком в монастир//зайшов, щоб віку доживати, –//та все те Шевченко давно описав,//і всі ви будете се знати…» [8, с. 56–57]. Згодом ліричний суб’єкт обнижує романтичну емоційність названого твору.

Після того, як «згадав Палія», персонаж із осоругою змалював фонтан «Самсон». Центральна фігура споруди – «дерев’яний силач» у «дранці», котрий «збирається їхати в воду» на кумедному леві – «собаці». Водночас, доколишні прочани «п’ють воду цілющу, собачу» [8, с. 57]. Своєрідно, що цитований вірш уміщено до збірки О. Маковея з досить претензійною назвою «Подорож до Києва» (Чернівці, 1897).

Отже, помітною рисою Шевченкової урбаністики видається освоння письма російської «натуральної школи». Експериментування з відповідними художніми засобами особливо чітко простежується в повістях «Варнак» і «Близнецы». Розгляд такого процесу сприяє подальшому вивченню київської міфопоетики у зв’язку з аксіологією митця.

Список використаних джерел:

1. Білецький О. І. Російська проза Т. Г. Шевченка / О. Білецький // Зібрання праць : У 5 т. / О. Білецький. – К. : Наук. думка, 1965-1966. – Т. 2. – С. 219-243.

2. Гребенка Е. П. Петербургская сторона / Е. Гребенка // Физиология Петербурга / [подг. текста, вступ. ст. и прим. В. А. Недзвецкого]. – М. : Сов.

Россия, 1984. – С. 107-131.

3. Дудко В. І. Із розшуків про «Основу» / В. Дудко // Спадщина: Літ.

джерелознавство. Текстологія. – К. : Фоліант, 2009. – Т. 4. – С. 7-58.

4. Из семейного архива : ІІ. Стихотворения Е. П. Рудыковского (1784– 1861) / Е. Рудыковский, [В. Щербина] // Киевская старина. – 1892. – № 5. – С. 193-224.

5. Исупов К. Г. Петербургская апокалиптика / К. Исупов // Поэзия русского и украинского авангарда : история, поэтика, традиции : (1910– 1990 гг.). – Херсон : [Херсон. гос. пед. ин-т им. Н. К. Крупской, Херсон.

обл. универсальная науч. б-ка им. А. М. Горького], 1991. – С. 69–79. 6. Кулешов В. И. Натуральная школа в русской литературе ХІХ века / В. Кулешов. – М. : Просвещение, 1982. – 224 с.

7. Куліш П. Перегляд українських книжок / П. Куліш // Основа. – 1862. – № 1. – С. 57-64.

8. Маковей О. С. Вибрані твори / О. Маковей; [упорядкув., підг. текстів, вст. ст. та прим. О. Засенка]. – К. : Держ. вид-во худож. л-ри, 1961. – 720 с.

9. Некрасов Н. А. Петербургские углы : (Из записок одного молодого человека) / Н. Некрасов // Физиология Петербурга / [подг. текста, вступ. ст.

и прим. В. А. Недзвецкого]. – М. : Сов. Россия, 1984. – С. 132–152.

10. Прийма Ф. Я. Шевченко и русская литература ХІХ века / Ф. Прийма. – М. – Л. : Изд-во АН СССР, 1961. – 412 с.

11. Топоров В. Н. Проза будней и поэзия праздника: («Петербургские шарманщики» Григоровича) // Петербургский текст / В. Топоров; [предисл. С. Г. Бочарова, Т. В. Цивьян]. – М. : Наука, 2009. – С. 152-207. 12. Чижевський Д. І. Порівняльна історія слов’янських літератур / Д. Чижевський; [пер. з нім. О. Костюк і М. Ігнатенка]. – К. : Академія, 2005. – 288 с.

13. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : У 12 т. / Т. Шевченко. – К. :

Наук. думка, 2001. – Т. 2. – 782 с.

14. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : У 12 т. / Т. Шевченко. – К. :

Наук. думка, 2003. – Т. 3. – 591 с.

15. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : У 12 т. / Т. Шевченко. – К. :

Наук. думка, 2003. – Т. 4. – 599 с. 16. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : У 12 т. / Т. Шевченко. – К. : Наук. думка, 2003. – Т. 6. – 629 с.

Вячеслав Левицкий. «Физиология Киева»: эксперимент с художественным пространством в прозе Тараса Шевченко В статье исследовано две отсылки к греховности при изображении города в повестях Т. Шевченко. Подчеркивание такого начала соотнесено с общестилевыми исканиями автора.

Ключевые слова: урбанизм, «натуральная школа», образ, миф, сюжет.

Vyacheslav Levytsky. The Physiology of Kyiv’: the Experiment with Imaginative Space in the Prose by Taras Shevchenko The article investigates two references to sinful essence in description of the city in T. Shevchenko’s stories. Accentuating such principle is confronted with the general stylistic seekings of the author.

Key words: urbanism, natural school’, image, myth, topic.

–  –  –

Традиційно повісті Т.Г. Шевченка вважають вторинними у порівнянні з його поетичною спадщиною. Однак при аналізі імперської літератури й тогочасного українського літературного процесу, стає зрозумілим, що це місце для творів митця – цілком штучне утворення, адже за проблематикою, композицією і стилістикою – повісті цілком своєчасні. Лише їх пізнє оприлюднення спровокувало таку оцінку.

Ключові слова: Повість, жанр, сентиментальна повість, романтична повість, «натуралістична» повість, повість про митців.

Творча спадщина Т. Шевченка постійно перебуває в полі зацікавлень літературознавства. Зокрема, повістевий жанр достатньо висвітлений у наукових студіях (роботи В. Смілянської, Л. Козацької, Ю. Барабаша, О. Бороня та ін.). Однак доречним видається показати той контекст, з якого постали повісті українського митця.

У теорії літератури жанр повісті XIX століття – це епічний прозовий (рідше поетичний) літературний жанр. Належить до середньої епічної форми, на відміну від роману (велика форма) й оповідання (мала форма).

Має такі умовні домінанти: 1) у повісті йдеться про одну магістральну подію, інші ж є тільки супровідними; 2) повість тяжіє до освоєння буття, однак суспільні настрої, проблеми тощо у ній знаходять відображення й оцінку, а не осмислення; 3) тло, на якому розгортається дія у повісті, подано у лаконічній формі, персонажі мають цілком сформовані характери, що розкриваються у певних ситуаціях; 4) важливу роль у повісті відіграє голос автора-розповідача або оповідача, оскільки він сприяє цілісності, структурованості всього твору, а також створює ефект об’єктивності. Також повісті властиве неспішне розгортання дії, різноманітні відступи, нескладна композиція та ін. На жанрово-тематичному рівні вирізняють соціальну, філософську, історичну, побутову повісті;

за характером сюжету: фантастичну, авантюрну, любовну; за літературними напрямками: сентиментальну, романтичну, реалістичну тощо.

Термін «повість» існує з часів києворуської літератури, а сучасне поняття почало формуватися тільки з XIX ст. Адекватні відповідники до повісті у західно-європейських літературах відсутні, дослідники (В. Кожинов, М. Петровський, Б. Розенфельд та ін.) з обережністю вказують на схожість жанру із нім. Geschichte, франц. сonte, англ. tale, зауважуючи, що в окремих випадках ці терміни означають «казка» або «оповідання». Наприклад, ‘Conte del Graal’ перекладалося як «Повість про Грааль», а твір Ж.-Ф. Мармонтеля ‘Contes moralux’ як «Повчальні казки».

У давній літературі повістю називали твори різних жанрів: житійних, апокрифічних, хронікальних, військово-епічних тощо («Повість минулих літ», напр.). Часто твори мали гібридний характер, об’єднували в собі кілька жанрів, які, відповідно, відображалися у назві: «Повість і сказання...», «Повість і чуда...», «Повість, сиріч історія, про великого й хороброго Олександра, царя македонського» (докладніше див. 4). Ознакою белетризації стало прагнення анонімних авторів викласти низку фактів, об’єднаних спільною подією, як цілість, а не перераховувати їх.



Pages:   || 2 | 3 | 4 |
Похожие работы:

«16-05-2016 02:02:00 Группы смерти (18+) С детьми в социальных сетях работают системно и планомерно, шаг за шагом подталкивая к последней черте. Мы насчитали 130 (!) суицидов детей, случившихся в России с ноября 2015-го по апрель 2016 года, — почти все они были членами одних и тех же групп в интернете, жили в благополучных и...»

«ЕСТЕСТВЕННЫЕ НАУКИ И АРХЕОЛОГИЯ Куликов В. E., Медникова Е. Ю., Елихина Ю. И., Миняев С. С. ОПЫТ ИССЛЕДОВАНИЯ ТКАНЕЙ ИЗ МОГИЛЬНИКА НОИН-УЛА МЕТОДОМ ПОЛИПОЛЯРИЗАЦИИ1 Резюме. Методом полиполяризации, Kulikov V. E., Mednikova E. Yu., Elikhina Yu. I., разработанным в  ИИМК РАН, были проMiniaev S. S. The study of fabr...»

«Т е п е р ь, когда я вспоминаю об этом, мне всё к а ж е т с я пустяком. Но тогда я здорово переживал и считал себя предателем. Х у ж е нет, когда ты сам себя считаешь преда­ телем. Но лучше я расскажу всё по порядку. Значит, мы ж и л и с сестрой в одной комнате. Сначала это была моя комната, но, когда К а т ь к а...»

«Международный союз электросвязи Cognitive Radio Systems SATELLITE N VIGATION A Исследовательсские Исследовательские сследователь и сследовательские доовательс ательск е Ra d i oc ommuni c a t i on Sec t or комиссии МСЭ-R IMT ADVANCED INTELLIG NT T RA SPORT SY TEM...»

«Содержание 1. Планируемые результаты освоения учебного предмета.3 2.Содержание учебного предмета..6 3. Тематическое планирование с указанием количества часов, отводимых на освоение каждой темы..9 1.Планируемые результаты освоения учебного предмета Личностные резуль...»

«ВЕ VS НТИ -15 ЛЯ T ТО РН АС ТО ЛЬ НЫ Й Pуководство по эксплуатации Руководство по эксплуатации СОДЕРЖАНИЕ Меры безопасности Комплектация Устройство прибора Подготовка к работе Эксплуатация вентилятора Чистка и уход Безопасная утилизация Технические ха...»

«Моголикий ПЕРУ, ГАЛАПАГОСЫ, ПАСХА. Лима-Куско-Пуно-Лима-Гуаякиль-Галапагосы-Кито-Лима-Пасха-Сантьяго 18 дней – 17 ночей День 1: ЛИМA Прибытие в Лиму. Встреча, трансфер и pазмещение в отеле 4* "Hacienda" или той же категории. День 2: ЛИМA / КУСКО Завтрак. Переезд в а...»

«Переславская Краеведческая Инициатива. — Тема: предприятие. — № 3195. Подготовка Берендеевских болот к сезону произведена лишь на 50 процентов Берендеевские торфоразработки осеннюю программу подготовки участков к сезону 1932 года выполнили в...»

«МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ Федеральное государственное бюджетное образовательное учреждение высшего образования "ДАГЕСТАНСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ" Филиал в г. Хасавюрт...»

«EU8024STE EU1130STE Инструкция по эксплуатации Пожалуйста, внимательно прочитайте настоящие инструкции и убедитесь, что они вам понятны, прежде чем пользоваться устройством.СЪДЪРЖАНИЕ СТРАНИЦА ПРАВИЛА БЕЗОПАСНОСТИ. 3 СБОРКА ПОРЯДОК РАБОТЫ УХОД СЕРВИСНОЕ ОБСЛУЖИВАНИЕ И РЕГУЛ...»

«Руководство по эксплуатации АПС-4 РУКОВОДСТВО ПОЛЬЗОВАНИЕ ПРОТИВОУГОННОЙ СИСТЕМОЙ АПС-4 На автомобилях, оснащенных автомобильной противоугонной системой (иммобилизатором) АПС-4 имеется возможность перевести ее в активное состояние, при котором запуск двигателя будет...»

«Муниципальное автономное учреждение дополнительного образования Городской Дворец творчества детей и молодежи "Одаренность и технологии" Рассмотрена и допущена УТВЕРЖДАЮ к реализации решением Директор МАУ ДО Городской Дворец Экспертно-методического совета творчества де...»

«СОДЕРЖАНИЕ № Содержание Страницы Целевой раздел I Пояснительная записка 1.1 5-7 Цели и задачи Программы 1.1.1 7-9 Принципы и подходы к формированию Программы 1.1.2 9-11 Значимые характеристики Учреждения 1.1.3 11-12 Характеристика особенностей развития детей раннего и 1.1.4 12-22 дошкольного возраста Планируемые резу...»

«ВІСНИК ПРИАЗОВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ 2012р. Серія: Технічні науки Вип. 25 ISSN 2225-6733 Выводы 1. Предложен уточненный метод анализа напряженно – деформированного состояни...»

«"О текущем моменте" № 1 (85), 2009 г. "Под здравым смыслом всякий разумеет только свой собственный"??? 1 — есть ли альтернатива? В предлагаемой вниманию читателя аналитической записке мы не будем заниматься рассмотрением разного рода "мелких" событий ближайшего прошлого таких, как: фактическая победа И.В.Сталина в проекте "Имя Росси...»

«Вестник науки Сибири. 2012. № 1 (2) http://sjs.tpu.ru УДК 316.77 КОНЦЕПЦИИ И МОДЕЛИ КОММУНИКАЦИИ В СОВРЕМЕННОМ ГУМАНИТАРНОМ ЗНАНИИ Колмогорова Анастасия А.В. Колмогорова Владимировна, д-р филол. наук, профессор кафедры социально-гуманитарных дисНовокузнецкий филиал ТПУ циплин НФ ТПУ. E-mail: nasti...»

«Правила проведения стимулирующего мероприятия "Пластилин Neon 8 цветов в подарок!":1. Настоящее стимулирующее мероприятие "Пластилин Neon 8 цветов в подарок", далее по тексту именуемое Акция, проводится согласно изложенным ниже у...»

«SLASH / ДВОЙНЫЕ ДОЗЫ SLASH / ДВОЙНЫЕ ДОЗЫ DUNLOP SW95 SLASH SIGNATURE CRY BABY® WAH WAH Квакуха Слэша подобна самому музыканту – в ней сочетаются классика и революционный подход. Помимо традиционн...»

«волнуют женщину, учитывая казахскую ментальность. В журнале есть рубрика "Наследие предков" – "К?нені? к?зі". Это описание национальных казахских обычаев и традиций. Ведут рубрику взрослые уважаемые женщины, даже ба бушки, которые в этом очень хорошо разбираются. Безусловно, это рубрика очень полезна молодым читательн...»

«МегаФон Все Включено VIP Тарифный план действует для абонентов, заключивших договор об оказании услуг связи на территории Краснодарского края и республика Адыгея Тарифный план действует на территории Краснодарского края и республика Адыгея Авансовая система расчетов Стои...»

«МегаФон Все Включено L Тарифный план действует для абонентов, заключивших договор об оказании услуг связи на территории Тамбовской области Тарифный план действует на территории Тамбовской области Авансовая система расчетов Стоимость перехода на тарифный план 9: в случае смены тарифного плана п...»

«1 СОДЕРЖАНИЕ ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ 1. 4 1.1. Структура образовательной программы 4 1.2. Термины, определения, обозначения, сокращения 4 1.3. Нормативные документы, регламентирующие структуру, содержание и реализацию ОПОП ВО 5 2. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ОБРАЗОВАТЕЛЬНОЙ ПРОГРАММЫ 5 2.1. Цель ОПОП и квалификация,...»

«ГИМНАСТИКА ПОСЛЕ СНА (подготовительная к школе группа) Сентябрь Комплекс № 1 1.И.п.: лежа на спине, руки вытянуты вверх. "Потягушки": прижать подбородок к груди, носки — на себя; потянуться макушкой и руками в одну сторону, пятками — в противоположную...»

«Анна Гавальда Anna Gavalda Billie Анна Гавальда Билли УДК 821.133.1-31 ББК 84(4Фра)-44 Г12 Anna Gavalda BILLIE Перевод с французского Татьяны Поздневой Печатается с разрешения издательства ditions Le Dilettan...»

«Е.П. Блаватская ДИАГНОЗЫ И ЛЕКАРСТВА То, что мир ныне пребывает в столь ужасном нравственном состоянии, является убедительным доказательством того, что никакая из его религий и философий (и у цивилизованных народов еще менее, чем у всех остальных) никогда не облада...»

«Василий Аксенов Местный хулиган Абрамашвили "Эксмо" Аксенов В. П. Местный хулиган Абрамашвили / В. П. Аксенов — "Эксмо", 1964 ISBN 978-5-457-11940-6 "Почти всегда Георгий ночевал прямо на пляже под тентом. Сразу после танцев, проводив ту или иную даму, он шел на пляж, прове...»

«Александр Крайнюков ВОССТАНОВЛЕНИЕ ПАРАМЕТРОВ ДОРОЖНЫХ КОНСТРУКЦИЙ АВТОМОБИЛЬНЫХ ДОРОГ ПО ДАННЫМ РАДИОЛОКАЦИОННОГО ПОДПОВЕРХНОСТНОГО ЗОНДИРОВАНИЯ Автореферат диссертационной работы на соискание степени доктора инженерных наук Научная область "Транспорт и сообщение"...»

«Руководство пользователя Ирригатор для полости рта и носа Модель: Важно! Внимательно ознакомьтесь с данной инструкцией и следуйте требованиям ПОЗДРАВЛЯЕМ! Спасибо, что Вы выбрали внутриротовой и назальный ирригатор h2ooss. Ирригатор h2ooss очищает Ваши зубы и десна, удаляя частички пищи из межзубных промежутков и сн...»

«Приложение №1 к Договору об оказании услуг связи (Тарифный план). ММS-камера Обязательным условием подключения тарифного плана является приобретение "MMS-камеры" Тарифный план на оказание услуг мобильной связи стандартов GSM 900/1800 и/или UMTS, услуг связи по передаче данных и телематических услуг связи. Тарифы действуют для абоне...»








 
2017 www.kniga.lib-i.ru - «Бесплатная электронная библиотека - онлайн материалы»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.